– Щоб я твоїх родичів у нас вдома більше не бачила, це не готель.

Володька сидів біля вікна, задумливо дивлячись на захід сонця над українськими ланами. Він все ще згадував той день, коли вперше запропонував Оксані руку і серце одразу після того, як вона закінчила університет з дипломом психолога. Їх весілля було скромним, але по-домашньому теплим. На зекономлені та подаровані гроші, дядько й тітка Володьки запропонували молодятам вкластися в облаштування власного життя.

Невдовзі Володька став власником невеликої ділянки землі неподалік Києва. Батьки Оксани продали свою машину й передали гроші молодим на будівництво, адже в столиці автомобіль їм не був особливо потрібен.

Оксана трішки хвилювалася через перспективу життя за містом, уявляючи незручності: воду з криниці, перебої з електрикою, догляд за курми. Володька, посміхаючись, запевняв, що на дворі вже не минуле століття, і на кошти від продажу квартири в місті вони можуть отримати комфорт та просторий дім.

Будівництво нового дому йшло швидше, ніж очікували. Цьому сприяло те, що Володьку підвищили на роботі, а Оксана почала продавати консультації онлайн. Батьки допомагали при кожній нагоді, та й дядько з тіткою теж не залишалися осторонь.

Наталія Іванівна часто навідувалася на будівництво з різними порадами. То підкаже улюблений колір для стін, то знайде підходящу люстру. Намір у неї був благий, але Оксана почувалась, що їхній особистий простір поступово зникає.

Одного разу Володимир Сергійович вирішив без попередження залишитись на ніч у їхньому майже готовому домі, бо був у справах недалеко і засидівся до пізна. Якби він хоча б попередив про це, то це вже не було б такою проблемою. Але його несподівана присутність полякала Оксану—з того часу вона завжди запитувала, чи є в кімнаті хтось, перш ніж увійти.

— Головне не розслаблятись, — говорила Наталія Іванівна, розпоряджаючись речами, — Оксано, зроби місце для дітей у холодильнику, вони хочуть розкласти свої продукти.

Оксані здавалося дивним, що гості привезли продукти, але вона подумала, може, вони захочуть поставити їх на стіл.

— Йдіть, влаштовуйтесь, як удома, — все наставляла Наталія Іванівна.

Володимир Сергійович уже відпочивав, переключаючи канали телевізора у вітальні. Він попросив Володьку налити їм “на мізинець” коньячку, пригадавши, що той отримав у подарунок дорогий напій на роботі. Володька повернувся з пляшкою і двома келихами.

— Слухай, залиш дамам господарювати, а сам до нас, тут особлива атмосфера, — сказав Володимир Сергійович синові.

***

Згодом усі розійшлися по своїх кімнатах, бо прийшла ніч. Оксана стала готувати гостям капці, теплі шкарпетки та ковдри, якщо їм стане холодно. Вона згадувала слова Ольги про те, що вони приїхали не на один день і надіялась, що це просто фразеологізм. “Хто ж приїжджає святкувати новосілля тижнями?” Її також не втішало, що гості самостійно поселились у кімнаті, яку вона планувала під дитячу, в той час як на другому поверсі була гостьова кімната.

— Тобі, може, потрібна допомога? — спитав Володька.

— Добре, що хоч ти запитав. — Оксана тихо сказала, — Від них же не діждешся допомоги, — кивнула вона до столу.

— Давай вже потерпи трохи, вони не такі й важкі, — усміхнувся Володька, починаючи чистити картоплю.

— Дякую, — з усмішкою відповіла Оксана і підморгнула чоловіку.

До обіду родичам стало нудно, і вони пішли на прогулянку, нагулявшись по лісі, всі розійшлися по кімнатах. Наталія Іванівна попросила Володьку постукати до них, якщо вони раптом не прокинуться до п’ятої, щоб до шостої всі були за столом.

— Це рибний паштет, — з гордістю сказала Оксана, — щось між паштетом і суфле, дуже ніжне, спробуй.

— Ой, Вітькові таке не можна, а у Сашка алергія на форель!

— Там лосось… — злякано відповіла Оксана.

— І на нього теж, і на всі червоні риби, — заперечно хитала головою Ольга, — а що тут таке гарне?

— Крилця у кисло-солодкому соусі, — з обережністю відповіла Оксана.

— Зрозуміло, — Ольга продовжувала оглядати стіл, — Віть, принеси з холодильника запечену індичку. У фользі велика, знайдеш!

Віктор слухняно встав, пішов до холодильника й, трохи порившись, витяг великий шматок м’яса у фользі, який розгорнув й почав різати на тонкі скибки.

— До речі, щодо обговорення харчових звичок, Оксаночко, для нашого спільного блага, нам треба ще один холодильник на кухні. Я знайшла хорошу модель — зараз на акції, я Володьці скину посилання, — почала Наталія Іванівна.

— А навіщо нам ще один холодильник? І де тут три родини? — здивувалася Оксана.

— Як навіщо, це ж наш спільний дім, ми його разом будували, я вам з інтер’єром допомагала, будемо часто збиратися тут на свята. І щоб усім було зручно, ось кілька ідей. — Наталія Іванівна дістала смартфон.

Оксана здивовано глянула на Володьку, але він був так само розгублений.

— Так, тут у мене холодильник, домашній одяг, теплий верхній одяг, щоб прогулюватися і не тягати свій з дому, індивідуальні набори гігієнічних аксесуарів, а тапочки для всіх само собою, — звернулася вона до чоловіка, — Володимире, ти щось хочеш додати?

Володимир Сергійович прочистив горло, зробив глоток із келиха і коротко сказав:

— Міні-бар!

— Міні-бар? Навіщо?

— Ми сюди відпочивати приїжджаємо, а не працювати, значить можна зручно розміститись вечором на дивані, — усміхнувся він до дружини, на що вона відгукнулася посмішкою.

— Мама, ми ще про дитячу кімнату для Сашка говорили, — нагадала Ольга.

— Ой, мало не забула! Потрібно буде обладнати кімнатку для Сашка, де зараз діти живуть.

— Але це ж ми її під дитячу свою планували, — Оксана ледь стримувала емоції.

— Спершу народи, люба, — лагідно відгукнулась Наталія Іванівна, — мій Володька ж теж хоче нащадків.

— А ви ж самі казали не поспішати, отримати диплом! — розгублена Оксана почервоніла.

— Ти ж отримала, але занурилась у роботу, замість того, щоб зайнятися вагітністю.

— Я заробляла, щоб дім скоро завершити, щоб був де жити…

— Вже все завершено, час про дітей думати, а поки хлопці тут облаштуються, правда, мій солодкий карапуз?

Оксана більше не витримала і вибігла з-за столу, побігла на другий поверх, зачинилася в спальні і заплакала від несправедливості.

Незабаром до неї прийшов Володька.

— Оксано, що сталося?

— Ти не чув цей абсурд? — крізь сльози запитала Оксана.

— Та це жарт якийсь. Не можуть бути вони серйозними з такими вимогами… міні-бар? Тапочки? Та ну!

І тут Оксана зрозуміла, що Володька не усвідомлює серйозності ситуації.

— Володько. Вони всерйоз. Давай запитаємо їх самих. Якщо це жарт – я перепрошу.

— А якщо ні? — обережно спитав Володька.

— Щоб я твою родню у нас вдома більше не бачила, тут їм не готель, — втомлено сказала Оксана.

— По рукам. Це справедливо, — він витер Оксані сльози, вона освіжила обличчя холодною водою, зачекала кілька хвилин, і вони спустилися вниз.

— Вибачте, якщо ми неправильно зрозуміли ваші жарти, — почав Володька з усмішкою, — ми можемо все забути і якось змінити ситуацію… може чаю з тортом?

— Жарти мають бути смішними. Я не бачу нічого смішного в домі, не готовому для відпочинку, — відповіла Наталія Іванівна, роздратована поведінкою невістки.

— Тобто ви дійсно вважаєте, що ми повинні придбати другий холодильник, міні-бар, тапочки та інше? Може є щось, що пропустили? — Оксана вже не крилась із емоціями.

— Якщо щось забула, то повідомлю, — без сарказму відповіла Наталія Іванівна, — почнімо з переробки дитячої, ми плануємо скоро повернутися в наш спільний дім.

Що відбулося далі, Володя пам’ятав, як у тумані. Оксана кричала на його матір, мати вказувала Оксані, що вона ж психолог, а веде себе, як псих, Володимир Сергійович доливав собі дорогого коньяку, Ольга забрала Сашка до кімнати й почала збирати речі. Віктор стояв збоку, широко розплющивши очі, нічого не розуміючи.

Зрештою, Оксана зняла з вішалки в коридорі пальто Наталії Іванівни, відкрила двері й викинула його за поріг.

— Геть з мого дому, — важко дихаючи, сказала вона, — я поверну вам гроші, які ви нам дали, а ви більше не приходьте.

— Ще побачимось, — прошипіла Наталія Іванівна, вийшовши по пальто, — Володимир, винось мої речі!

Згодом Оксана завагітніла і почала облаштовувати кімнату для своєї дитини. Вона продовжувала працювати майже до пологів, змінила кваліфікацію і почала працювати з дітьми. Їй допомагала рідка мати, яка приїхала з сусіднього міста.

Наталія та Володимир приїхали вже після народження внука. Вони були ввічливі й скромні. Просили пробачити їхні попередні помилки і просили дозволити зустрічатися з онуком. Оксана не заперечувала.