– Щоб твою рідню в нашому домі більше не бачила, це не готель.

— Щоб я твоїх родичів у нашій хаті більше не бачила, це їм не готель, — дружина вже втомилась терпіти вимоги гостей…

Ніхто особливо не поспішав, але щойно Христина отримала диплом психолога, Ігор швиденько зробив їй пропозицію, на яку вона так чекала. Весілля святкували скромно. Тітка та дядько Ігоря порадили молодятам витратити заощаджені та подаровані кошти на облаштування власного життя. Так Ігор став власником невеличкої ділянки землі неподалік від міста. Батьки Христини продали автомобіль і передали гроші молодятам на будівництво, тим більше, що у місті авто їм не дуже часто було потрібне. Христина трохи побоювалася сільського життя, їй здавалося, що це пов’язано з певними незручностями: воду треба носити з криниці, можливі перебої з електрикою, розведення курей і опалення печі. Ігор з усмішкою повідомив їй, що на дворі вже не минуле століття, і за менші кошти, ніж ті, що пішли б на квартиру в місті, вони отримають максимальний комфорт і величезну житлову площу. Будинок збудували напрочуд швидко. Ігореві підвищили зарплатню, а Христина вже почала консультувати онлайн. Батьки при нагоді допомагали фінансово, а дядько з тіткою теж не залишалися осторонь.

Олена Олександрівна часто навідувалася на будівництво під різними приводами. То приїхала порекомендувати улюблений колір для оздоблення, то знайшла підходящу люстру. Вона завжди намагалася допомогти з найкращими намірами, але з часом Христина відчула, що їхній особистий простір ставав усе меншим. А згодом він і зовсім зник, коли Макар Юрійович залишився переночувати в майже готовому будинку без попередження. Він мав якісь справи неподалік, затримався до пізнього вечора, а на ночівлю вирішив заїхати до племінника.

Якби він хоча б попередив — це було б ще півбіди. Але присутність Макара так сильно налякала Христину, що вона з тих пір завжди запитувала, чи є хтось у кімнаті, перш ніж увійти.

— Діти, заносьте речі ось туди, — Олена Олександрівна керувала сумками і вказувала напрямок на запасну спальню, — ну, швильніше, а то продукти вже зіпсуються, поки ви копаєтеся! Христина, звільни дітям полички в холодильнику, вони викладуть свої продукти, — вказала вона господині. Христині здалося дивним, що гості привезли продукти, але зрештою, можливо, вони хочуть поставити їх на стіл.

— Та ладно, розташовуйтеся, почувайтеся як вдома, — усміхалась Олена Олександрівна.

Макар Юрійович вже відпочивав, перемикаючи канали телевізора в вітальні. Він попросив Ігоря налити їм “трохи” коньяку, згадавши, що колеги подарували Ігорю дорогий коньяк на роботі. Ігор повернувся з пляшкою і двома келихами.

— Вітько, нехай дівчата розгрібаються самі, іди сюди, в нас тут своя атмосфера! — покликав Макар Юрійович.

Коли всі розмістилися, було пізно. Христина бігала, шукаючи то капці для гостей, то теплі носки, то легкі ковдри, на випадок, якщо вони замерзнуть чи, навпаки, занадто спекотно стане. Вона з жахом згадала слова Ольги, що ті приїхали не на один день, і сподівалась, що це лише плід фантазії. Хто приїжджає святкувати новосілля на тижні? Їй також не сподобалося, що вони самостійно заселилися у кімнату, яку Христина планувала зробити дитячою. Хоч на другому поверсі вже була кімната для гостей.

— Христинко, може, тобі потрібна якась допомога? — запитав чоловік.

— Хоч хтось запитав, — тихо зітхнула Христина, — а від них, — кивнула вона в бік столу, — допомоги точно не дочекаєшся.

— Та ладно, потерпи, вони не такі вже й неприємні, — усміхнувся Ігор і взявся чистити картоплю.

— Дякую, — відповіла з усмішкою Христина і підморгнула чоловікові.

До обіду гостям стало нудно, і вони вирушили на прогулянку, а добре набігавшись по лісі, розбрелися по своїх кімнатах, як висловилася Олена Олександрівна, “на відпочинок”.

— Ігорюшо, ти постукай до нас, якщо ми раптом до п’ятої не прокинемося, щоб до шостої всі вже були за столом, — мати втомлено поплескала Ігоря по щоці, заглянула на кухню, де Христина намащувала кремом тістечка, і зівнула, вирушаючи до своєї кімнати.

— А це рибний паштет, — з задоволенням відповіла Христина, — це щось середнє між паштетом і суфле, дуже ніжне, спробуйте. — Вона підняла тарілку і простягнула Ользі.

— Ой, ні, Вітє таке не можна, а в Саші алергія на форель!

— Там лосось… — перелякано відповіла Христина.

— І на нього теж, на всіх цих червоних риб, — продовжила Ольга, заперечно хитаючи головою, — а що тут таке гарне?

— Це крильця в кисло-солодкому соусі. — з осторогою відповіла Христина.

— Ясно, — протягнула Ольга, продовжуючи оглядати стіл, — Вітю, принеси з холодильника запечену індичку. Вона там у фользі, великий шматок побачиш!

Віктор слухняно встав, пішов до холодильника і, трохи пошукавши, витягнув шматок м’яса у фользі. Потім розгорнув його, поклав на дощечку і почав різати тонкими скибками.

— До речі, раз вже розмова зайшла про харчові вподобання, Христино, думаю, для загального блага нам потрібно встановити на кухні другий холодильник. Ваш для трьох сімей замалий, а я знайшла хорошу модель — вона зараз зі знижкою, я Ігорю скину посилання. — почала говорити Олена Олександрівна.

— А навіщо нам другий холодильник, і до чого тут три сім’ї? — запитала щиро здивована Христина.

— Як навіщо, це ж, в якійсь мірі, наш спільний дім, ми будували його разом, на спільні гроші, я вам з інтер’єром допомагала. Ми всі будемо часто збиратися тут на свята. Ми всі різні, і щоб було комфортно під одним дахом, я тут накидала кілька ідей. — Олена Олександрівна полізла в кишеню за смартфоном.

Христина здивовано поглянула на Ігоря, але він був у такому ж розгубленні, що й вона.

— Так, що тут у мене було, — свекруха зняла окуляри, що висіли на ланцюжку, примружилася і наблизила екран, — де це було…

— Мам, там додаток “списки”, на першій сторінці, — підказала їй Ольга, підкладаючи Віті в тарілку нові скибки індички.

— Ось! — радісно вигукнула Олена Олександрівна, — отже, холодильник, домашній одяг, теплий верхній одяг — це, щоб гуляти тут і не носити свої речі з дому, — пояснила вона, — індивідуальні набори гігієнічних засобів, ну і тапочки для всіх, зрозуміло, — вона звернулася до чоловіка, — Макаре, ти ж щось хотів від себе додати?

Макар Юрійович прочистив горло, ковтнув міцного напою з келиха і коротко відповів:

— Міні-бар!

— Міні-бар? — відгукнувся Ігор, — це навіщо?

— Ну, ми сюди відпочивати їдемо, а не працювати, тож можна приємно розташуватися ввечері на дивані та розслабитися, поки твоя мати дасть мені спокій, — він посміхнувся, поглянувши на дружину, і вона усміхнулась у відповідь.

— Мам, ми ж говорили про дитячу кімнату для Саші, — нагадала Ольга.

— Ах, так! Я майже забула — в список забула внести! Саші треба буде облаштувати дитячу, оту саму, де зараз живуть діти.

— Але взагалі-то, це наша майбутня дитяча, — Христина почала виходити з себе.

— Ти спочатку народи, люба, — лагідно сказала Олена Іванівна, — мій синочок теж хоче спадкоємців.

— Та ви ж самі казали не поспішати, отримати диплом! — Христина розчервонілася і відчула стук в вухах.

— Ти отримала, але для тебе виявилася важливішою робота, інакше ти б займалася вагітністю, а не консультаціями.

— Я працювала, щоб дім швидше збудувати, щоб ремонт закінчити, щоб було де жити, нарешті…

— Закінчили, побудували, тепер вагітнійте, а поки що діти тут влаштуються, так, моя солодка булочко? — Олена Олександрівна почала сюсюкати з онукою.

Христина не витримала і вибігла зі столу. Вона піднялася на другий поверх, зачинилася у спальні і розплакалася від почуття несправедливості.

Незабаром Ігор приєднався до неї.

— Ну, Кріс, ну, ти чого?

— Ти не чув? Цей весь абсурд? — через сльози обурилася Христина.

— Це якийсь жарт. Ну, не можуть же вони серйозно висувати такі вимоги… міні-бар? Тапочки? Та ну!

І тут Христина зрозуміла, що Ігор не розуміє серйозності всього, що відбувається.

— Ігоре. Вони серйозні. Давай так, ми зараз запитаємо їх самих. Якщо це жарт — я вибачусь.

— А якщо ні? — обережно запитав Ігор.

— Щоб я твоїх родичів у нашій хаті більше не бачила, це їм не готель, — дружина вже втомилася терпіти вимоги гостей.

— Добре, це справедливо, — Ігор витер сльози Христині, вона облизала обличчя холодною водою, зачекала кілька хвилин і вони спустилися вниз.

— Ми просимо вибачення за таку гостру реакцію, — почав Ігор з усмішкою, — ми тільки зараз зрозуміли, що ви просто жартували. Милий сімейний жарт, на який ми так дивно відреагували. Ми можемо все забути і якось розрядити обстановку. Може, чаю з тортом?

— Жарт повинен бути смішним. Я не бачу нічого смішного в домі, неготовому для сімейного відпочинку, — суворо відповіла Олена Олександрівна, роздратована поведінкою невістки.

— То ви дійсно вважаєте, що ми маємо придбати для вас холодильник, міні-бар, тапочки, шапки і бог знає, що ще? Може, щось ще? Раптом ви забули? — Христина більше не приховувала емоцій.

— Якщо я щось забула, я повідомлю, — відповіла Олена Олександрівна без краплі сарказму, — а поки почніть з переділу дитячої, ми плануємо вже незабаром знову приїхати в наш спільний дім.

Що було потім, Ігор пам’ятав як у тумані. Христина кричала на його матір, мати вказувала Христині на те, що вона взагалі-то психолог, а веде себе як психопат, Макар Юрійович під шумок налив собі коньяку до країв, Ольга забрала Сашу в кімнату і почала збирати речі. Віктор стояв поруч з ним з широко відкритими очима, так само, як і він, нічого не розуміючи.

Зрештою, Христина зняла з вішалки в прихожій пальто Олени Олександрівни, відчинила двері і викинула його за поріг.

— Геть з моєї хати. — важко дихаючи, сказала вона, — я поверну вам гроші, які ви нам дали. І більше тут не з’являйтеся.

— Ще побачимося, — через зуби прошипіла Олена Олександрівна, вибігла за пальто, — Макар, неси мої речі!

Згодом Христина завагітніла і зайнялася облаштуванням кімнати для своєї власної дитини. Вона продовжувала працювати до самого народження, а потім змінила кваліфікацію й почала працювати з дітьми. З онуком їй допомогла її власна мати, котра приїхала з сусіднього міста.

Олена Олександрівна та Макар Юрійович приїхали до них якось, вже після народження дитини. Вони були ввічливі, скромні і чемні. Просили пробачити їх і дозволити бачитися з онуком.

Христина не заперечила.