Connect with us

З життя

Свекруха вважає, що я відібрала в неї сина та зруйнувала сім’ю

Published

on

Моя свекруха певна, що я зруйнувала сім’ю, забравши у неї сина.

Три роки назад доля звела мене з родиною мого чоловіка, і з перших хвилин стало зрозуміло: моєму Олегові в цьому домі любові не ставало. Уся ніжність, вся турбота матері діставалися молодшому синові, Ярославу, а Олег був лише тінню в їхньому житті — хлопцем на побігеньках, готовим виконати будь-яку примху. Мати пестила й доглядала молодшого, оберігаючи його від найменших клопотів, ніби крихку квітку, а старший син для неї був не більше ніж робоча коняка.

Свекруха, Надія Степанівна, і свекор, Василь Миколайович, жили в старому дерев’яному домі на околиці села біля озера, в трьох годинах їзди від нашого міста. У такому місці завжди роботи по горло: то дах латати, то дрова рубати, то город копати. А ще курчата, корови, нескінченні грядки — справ вистачило б на десяток. Я раділа, що ми з Олегом жили далеко, у своїй квартирі, де нас не торкалася ця метушня. І він, між іншим, теж був щасливий тримати дистанцію. Але варто йому з’явитися в батьківському домі, як на нього обрушувався шквал доручень, ніби він не син, а найманий робітник.

Коли ми тільки одружилися, Надія Степанівна запрошувала нас у гості, розмальовуючи чарівність сільського життя: шашлики на заході сонця, прогулянки лісом, свіже повітря та домашній мед. Ми піддалися цим казкам і вирішили провести наш перший спільний відпощінок у селі. Мріяли про спокій, про довгі розмови біля багаття, про тишу, що порушувалася лише співом птахів. Але реальність виявилася жорсткішою за будь-які очікування.

Ледве ми вийшли з автобусу, запилені й втомлені після довгої дороги, як відпочинок перетворився на марево. Олега відразу ж забезпечили старими чобітьми й відправили лагодити комору. Мене ж затягнули на кухню, де чекала гора брудної посуду, залишеної після якогось сімейного бенкету. А потім — готування на всю юрбу: свекор, свекруха, їхні сусіди, родичі. Відпочинок? Ні, каторга! За два тижні ми ледве встигли перевести дух. Шашлик спробували раз — і то навшпиньках, між справами. Прогулянки лісом так і залишилися мрією. Але найбільше дратувала поведінка Ярослава, молодшого брата Олега. Поки ми з чоловіком мчали подвір’ям, ніби загнані коні, він ліниво валявся на дивані, перемикаючи канали агорьтаючись у телефоні. Його маршрут був простий: ліжко — туалет — холодильник. І при цьому свекруха дивилася на нього із захватом, ніби він був національним надбанням.

На п’ятий день я не витримала. Ввечері, коли ми нарешті залишилися наодинці, я запитала Олега: «Чим взагалі займається твій брат? Чому він нічого не робить?» Чоловік зітхнув і відповів, що Ярослав — «інтелектуал». Мовляв, руками працювати — не його доля, мати береже його для великих справ. Вчиться, бачиш, і всі сили витрачає на книги. Хоча вчиться вже восьмий рік, то його відраховують, то відновлюють. А Олег? Олег завжди був тим, хто приїжджав рятувати батьків: паркан лагодити, дрова рубати, дах латати. І так було аж до нашої зустрічі.

Цей «відпочинок» став для мене крапкою кипіння. Я почала говорити з Олегом про те, що пора міняти правила гри. Чому він має тягнути на собі весь дім, поки Ярослав живе, як принц? Хіба молодший не міг би взяти на себе хоча б частину справ? Батьки чекали нас місяцями, щоб поправити курник або пофарбувати ворота, хоча багато завдань були під силу і свекру. Але Надія Степанівна не дозволяла торкатися її дорогоцінного Ярослава — він же «учений», йому не можна відволікатися.

На щастя, Олег задумався. Вперше він подивився на ситуацію з боку й зрозумів, що його використовують. Він погодився: годі бути безкоштовною робочою силою. Ми вирішили більше не піддаватися на умовляння. На майські свята, попри настирливі дзвінки свекрухи, ми не поїхали. І на інші свята теж. А коли у нас з’явилася можливість взяти справжній відпочинок — з морем, сонцем і свободою — ми повідомили про це рідним. Надія Степанівна вибухнула. Вона кричала в трубку, що ми зобов’язані приїхати, що їм потрібна допомога. Олег спокійно запитав, яка саме. Виявилося, вони задумали ремонт у домі — і, звичайно, розраховували на нас.

Тут мій чоловік не втримався. Він сказав матері прямо: «У тебе є ще один син. Може, пора йому попрацювати?» Свекруха спробувала заперечити, що Ярослав зайнятий навчанням, що йому неколи. Але Олег нагадав їй, як сам, бувши студентом, горбатився на сім’ю, тому що «брат був маленький». А тепер? Тепер Ярослав дорослий, але все ще неприЙого слова впали в тишу, наче камінь у глибоку воду, і світ нарешті затих, залишивши нас у спокої, якого ми так довго шукали.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − 2 =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

«За тридцять, а все ще підліток: відчай матері, що втомилася чекати зрілості»

Моїй доньці вже за тридцять, а вона все ще живе, як підліток: розпач матери, яка втомилася чекати дорослішання Иноді заходжу...

З життя20 хвилин ago

Прощання з вовками: як лісник отримав несподівану подяку

Три вовки прийшли прощатися: Історія про лісника, який нагодував вовчицю та отримав несподівану подяку У село, загублене серед густих сосен...

З життя22 хвилини ago

«Она — моя мать, но её слова причиняют боль»

**Дневник. 7 ноября.** Мне сорок один. Вроде бы я давно взрослая — есть муж, дети, работа, квартира в Москве. Но...

З життя52 хвилини ago

«Дочке за тридцять, а вона досі живе, як підліток»: душевний крик матері, втомленої від чекання зрелості

Сьогодні зайшов до своєї старої бухгалтерії – не з ділового приводу, просто на чай та розмову з колишніми колегами. Як...

З життя56 хвилин ago

«Їй за тридцять, а вона досі живе, як підліток»: відверте зізнання втомленої матері

Щоденник Сьогодні зайшла у стару бухгалтерію — не з робочих питань, просто на чай і розмову з колишніми колегами. Як...

З життя1 годину ago

Мама бажає погостити у нас, поки немає свекрухи, але та забороняє впускати чужих у дім

**Щоденник** Сьогодні я почуваюся розчарованою й зрадженою. Мені 25, мене звуть Оксана, і я опинилася в ситуації, яка справжнє випробування...

З життя1 годину ago

«Любовь без границ: история о возрасте»

«Любовь не стареет: история Антонины» Когда в наш тихий Елец много лет назад приехала высокая, статная женщина из Вильнюса, весь...

З життя1 годину ago

«Ти ж не лише через квартиру мене відвідуєш?» — Історія бабусі, яка вирішила перевірити своїх онуків

Бабушка Марія провела майже все життя в тихому районі на околиці Житомира. Після смерті чоловіка вона залишилася сама у двокімнатній...