У тебе півгодини, щоб замовити преміум-таксі для мене і дітей! – повідомила родичка на вокзалі

— Ми на вокзалі, у тебе пів години, щоб викликати таксі бізнес-класу мені й дітям! — оголосила родичка.
— Ти мені сестра чи просто зайшла попутно? Не соромно так поводитися, тим більше перед дітьми? Невже тобі важко купити улюбленим племінникам одяг? Чому я взагалі повинна просити тебе щось їм купити? Ти сама мала б пропонувати! Грошима допомагати! Ти ж не здатна народити, і навряд чи зможеш! А я — мати-одиначка! — Анжела кидала слова в сестру, наче дротики, намагаючись поранити Надю болючіше і вторгнутися в її особисті кордони.

Надя в сім’ї не була улюбленою дитиною. Мати народила її без чоловіка, а коли вийшла заміж, старша дочка раптом стала всім заважати. Вітчим постійно докоряв за шматок хліба, а мати виволочувала на ній злість за те, що довелось вийти заміж за першого зустрічного, щоб не залишитись матір’ю-одиначкою. Лише народження молодшої сестри дало Наді трохи вільно зітхнути, адже тепер у неї з’явилося призначення. Батьки вирішили, що старша дочка стане нянькою для молодшої.

Увесь час Надя повинна була проводити з сестрою, годувати, розважати і розвивати її, незважаючи на власні заняття, уроки та особисте життя. Якщо Надя вчасно не встигала переодягти чи нагодувати молодшу, її позбавляли можливості погуляти з друзями або відвідати день народження однокласниці. Подорослішавши, маленька Анжела стала ставитися до сестри так само, як і батьки, вважаючи її чимось на зразок служниці.

У вісімнадцять років, закінчивши школу, Надя вирішила повністю змінити своє життя. Обрала для вступу найбільш віддалений від дому виш, зібрала речі і поїхала, з твердим наміром ніколи не повертатися. Як жили батьки і сестра в наступні десять років, Надя майже не цікавилася. Самі вони дзвонили рідко, і то лише для того, щоб попросити гроші, які ніколи не повертали.

Їздити в гості Наді не хотілося, але вона знала, що сестра в сімнадцять років стала матір’ю, у вісімнадцять вийшла заміж і вирішила народити другу дитину, аби чоловіка не забрали в армію. На щастя, народилась двійня, але молодий батько, скуштувавши всі принади раннього батьківства, втік, вимагаючи від юної дружини розлучення.

Тепер Наді стали дзвонити частіше. На відміну від сестри, за ці роки вона встигла досягти чимало. Здобула освіту, влаштувалася працювати у фірму, де скоро помітили перспективну співробітницю. Стабільна робота і повільно, але зростаюча зарплата дозволили дівчині зважитися на іпотеку. Хоча й невелику квартиру, але вона змогла придбати власне житло.

Знаючи, що старша дочка не бідує, батьки стали мало не щотижня дзвонити і просити грошей у борг. Борги, звісно, не повертали. Просьби завжди стосувалися дітей Анжели.
— Надька, у Полінки куртка порвалася. Вишли п’ять тисяч гривень. Тільки терміново, дівчинці немає в чому йти у садок вранці!
— Надька, двійнятам треба гроші на подарунки, у них день народження! Анжелочка знайшла відповідні, з тебе десять тисяч гривень.
— Надька! У Анжелочки проблеми, її знову звільнили з роботи. Не розуміють, що у багатодітної матері проблеми є важливіші за роботу. Загалом, тепер ти платитимеш за садок для двійнят і підготовку Полі до школи!

Кожне прохання батьків звучало, як наказ. При цьому вони не питали, чи є у старшої дочки гроші і чи в змозі вона надіслати потрібну суму. Як справи у самої Наді, мати ніколи не цікавилася, вважаючи, що та прекрасно живе, відійшовши від сім’ї. Успіхами старшої дочки вона не пишалася, вважаючи, що та могла б працювати ще більше і допомагати сім’ї сильніше.

Надя ж так і не змогла позбутися цього почуття провини, яке їй опустили з дитинства. Відмовити матері в неї не виходило. Кожного разу після її дзвінка Надя зітхала і йшла перераховувати свої фінанси, вирішуючи, від чого доведеться відмовитися цього місяця.

Особисте життя у Наді було значно скромнішим, ніж у молодшої сестри, але все ж і вона могла «пишатися» невдалим шлюбом. Щойно влаштувавшись на роботу, Надя познайомилася з колегою, невдовзі вирішили оформити стосунки. Але перед весіллям дізналися, що у Наді є велика і серйозна вада: вона не могла мати дітей. Чоловік вирішив, що така дружина йому не потрібна, і пішов. Цю трагедію Надя пережила самотужки, розповівши матері лише через кілька років. Відтоді її бездітність стала спливати майже в кожній розмові з родичами.

— Пустоцвіт у нас Надька… От не пощастило! Добре, що хоча б Анжелочка онуків народила… — говорила мати. На якийсь час її залишили в спокої, але одного разу молодша сестра вирішила, що настав час для старшої по-справжньому показати свою сестринську любов і турботу. Вранці одного з рідкісних Надіних вихідних у її квартирі пролунав дзвінок.

— Надька, ну ти де взагалі? Я що, повинна з дітьми на автобусі добиратися? Негайно замов мені таксі! Та дивись, щоб не якесь економне було! Малюків захитує в прокуреному салоні! Так що не економ!

— Привіт. А ти де взагалі? І чому я повинна тобі таксі замовляти? — здивувалася Надя.

— А тобі що, мати не сказала? Я вирішила переїхати до тебе. Нічого ловити в нашому містечку! Буду жити з тобою. Я на вокзалі, у тебе півгодини, щоб за нами з дітьми приїхало таксі. — Сестра кинула слухавку, а Надя сіла, оскільки новини були не найрадісніші. Виявилося, переїхавши за кілька тисяч кілометрів від дому, вона не змогла втекти від нахабної сестри.

Увечері Анжела вже роздавала накази.

— Завтра ж знайдеш мені роботу у себе в офісі, ти ж начальник. І дивись, щоб з гарною зарплатою, але не надто обтяжливо. І щоб у колективі були молоді хлопці, а з роботи мене відпускали за першим вимогою! Для двійнят купи двоповерхове ліжко, не тіснити ж нам усім на одній софі! Сьогодні, так вже й бути, я на твоєму ліжку посплю з хлопчиками, а Поля з тобою на софі. І ще, скоро холодно, треба купити дітям теплі речі! І дивись, щоб не гірші, ніж в інших! Не хочу червоніти перед людьми. Щоб мене розведенкою з причепом називали!

Надя слухала і не могла зрозуміти, чому досі не виставила цю розпещену дівицю за поріг? Чому взагалі досі терпить таке ставлення до себе? Чому не почала відстоювати особисті кордони, допустивши, щоб проблема зайшла так далеко. Моментний порив раптом став набирати силу, з’явився гнів на батьків, образа і бажання виправити несправедливість. Різко вставши і змусивши сестру замовкнути, Надя вигукнула:

— Сьогодні ви у мене переночуєте, а завтра вранці я тебе відвезу на вокзал, і ти поїдеш назад до батьків! Я більше не буду тебе утримувати і відправляти гроші на твоїх дітей! Ти їх народила, сама виховуй! Мене це все набридло! Не я тебе народила, не мені за тебе нести відповідальність. Вважай, що своєю багаторічною фінансовою допомогою я віддала вашій родині всі борги! Якщо вранці ти не покинеш мій дім, я викличу поліцію і мені байдуже, що тут діти! Це твої діти і твої проблеми! До речі, спиш ти з усіма своїми малюками на гостьовій софі, і мені байдуже, як ви на ній уміститеся! Я звикла спати з комфортом!

Надя говорила так упевнено, що Анжела не змогла й слова промовити. Вона обурювалася і бурчала весь вечір, дзвонила матері, жалілася, але Надя вирішила ніяк не реагувати. Вранці вона навіть не стала відвозити сестру на вокзал, просто виставила за двері, видавши наостанок трохи готівки на таксі та потяг.

— На цьому все. Можеш забути дорогу до мене. І слово “треба”. У мене своє життя, і воно не пов’язане з твоїми інтересами, — сказала Надія, зачиняючи двері. Вона досить довго плакала в подушку, думала, розмірковувала, але зрозуміла, що зробила все правильно. Інакше її просто позбавили б життя… такі чудові родичі.

Позбувшись зобов’язань, які не давали їй жити повною мірою, Надя наче вдихнула на повну груди. Вона почала зустрічатися з чоловіком, і через два роки вийшла за нього заміж. Вони з чоловіком усиновили двох дітей і стали щасливо жити.