З життя
Він хотів усиновити сина колишньої дружини, а виявилося — це його рідна дитина…
Коли Оксана пішла від Тараса, йому здавалося, що серце назавжди випало з грудей. Шість років разом, з них чотири — у одній хаті. Він кохав її так, як тільки можна кохати — щиро, до болю. Але вона обратила іншого. Заможнішого. Обіцяв їй нову квартиру, безтурботне життя й свободу від копійчаного рахунку. А Тарас лишився сам. Зруйнований, зламаний.
Він зарився у роботу. Додому заглядав лише, щоб годувати кота. Друзі забулися, хобі — тим більше. Зате за пару років став керівником відділу, а потім відкрив власну справу. І тільки тоді біль почав відпускати. З’явився час на життя, на людей. На самого себе.
А потім одного дня він почув жахливу новину: Оксана загинула. Її бив чоловік, той самий «заможний», і під час однієї з сварень вона впала — невдало, фатально. Лишився маленький син, якого збиралися віддати в дитячий будинок. Тарас не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, втупившись у стіну, і плакав. Крихітний, безпорадний, знищений. Ніби в ньому вмер увесь світ. Тарас не міг дивитися спокійно. Він почав навідувати його щодня — привозив іграшки, солодощі, сидів поряд. Хлопчик звикав повільно, але тягнувся до нього. І тоді Тарас вирішив: він усиновить його. Адже він все ще кохав Оксану. Як можна залишити її сина самого в цьому світі?
Через кілька тижнів хлопчик переїхав до нього. А через рік Тарас уже не уявляв свого життя без нього. Це був його син по душі — веселий, розумний, добрий. Вони гуляли, подорожували, каталися на атракціонах. І раптом, на дні народження друга, той зауважив:
— Слухай, ти певен, що він тобі не рідний? Він ж як дві краплі схожий на тебе…
Тарас усміхнувся:
— Ні, Оксана б сказала.
— А якщо й сама не знала?
Ця думка не давала спокою. Він зробив тест ДНК. І результат — позитивний. Це був його син. Його рідний, кровний син.
Тарас не знав, що відчувати: радість, біль, провину. Він не знав, що у нього є дитина. А Оксана… Можливо, й сама не знала. А може, просто мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик з самого початку здавався таким близьким. Чому тягнувся саме до нього. Він не просто врятував чужу дитину від самотності. Він повернув додому свого власного сина. І хоч минулого не повернути, зараз у нього є шанс усе виправити — заради сина, заради пам’яті про Оксану, заради себе.
«Повернення в дитячий будинок: як одна жінка не дозволила забути про дівчинку»
Щоденниковий запис: «Як бракований товар» — історія дівчинки, яку повернули до дитбудинку Слово «повернення» у нас чуємо частіше у магазинах:...
Запросити колишню невістку жити разом: у мене тепер є лише онук і донька, а сина немає
Я запропонувала колишній невістці переїхати до мене — тепер у мене лише онук і донька. Сина більше немає. Я виростила...
Сини забули мене на п’ять років, але після звістки про квартиру для племінниці раптом з’явились
У мене було двоє синів, троє онуків, дві невістки… а жила я, мов та сама сирота. Довгі роки я вірила,...
«Не было сил помочь матери, а на судебные разбирательства нашлись!»
«Не могла ухаживать за матерью, а вот судиться со мной – на это силы нашлись!» Моя вселенная в детстве звалась...
Запросила колишню невістку жити зі мною — тепер у мене лише онук та донька. Син для мене більше не існує
Я запросила колишню невістку переїхати до мене — тепер у мене лише онук і донька. Сина більше немає. Я сама...
««Ти мене не поважаєш! Через собаку не приїхала мене привітати!» — ображається свекруха»
«Ти мене не поважаєш! Через собаку не приїхала мене привітати!» — ображається свекруха Моя свекруха, Тетяна Іванівна, вже тиждень не...
«Відмовляли собі у всьому заради дочок, а тепер я одна: чому власні діти стали чужими?»
«Ми з чоловіком усього себе позбавляли заради дочок, а тепер я сама й нікому не потрібна»: за що мені таке...
«Повернули, як бракований товар»: історія дівчинки, яку повернули в дитячий будинок, але одне серце не дало про неї забути
«Повернули, як бракований товар»: історія дівчинки, яку повернули в дитбудинок — але одне серце не змогло її забути Слово «повернення»...