Вона не подякувала за те, що я доглядала за її дитиною, і ще й назвала мене брехухою” паче відчаю в голосі жінки

«Вона навіть не подякувала за те, що я доглядала за її дитиною, а ще й назвала мене брехухою» — у голосі Ганни Михайлівни відчувається гіркота.

«Я не залізна, — каже вона, втомлено проводячи рукою по сивим волосам. — Мені вже шістдесят п’ять, сил усе менше, а турбот — ніби й більшає. Я не проти допомагати. Не проти возитися з онукою. Але коли за доброту тобі кидають у вічі звинувачення, стає справді боляче».

Її син — Олег, йому тридцять три. Його дружина, Мар’яна, молодша на три роки. Здавалося б, пара міцна, разом вже понад десять років, але стосунки свекрухи з невісткою ніколи не були щирими. Вони завжди тримали дистанцію — без відкритих сварки, але й без справжньої близькості.

Спочатку Ганна Михайлівна щиро тішилася, коли дізналася, що у них буде дитина. Онучку Софійку вона полюбила з перших днів. Маленька, жартівлива, світленька дівчинка завжди тягнулась до бабусі. Син із дружиною не просили, але Ганна сама пропонувала допомогу — то посидіти ввечері, то забрати з садочка, то на кілька днів забрати до себе.

Але поступово все змінилося. Допомогу почали сприймати як обов’язок. Онучку все часті “відправляли” до бабусі. Вихідні, свята, навіть будні. А одного разу Мар’яна зовсім прямо сказала, що цього року перед школою донька до садка не ходитиме — хай побуде з бабусею.

«Я втомилася. Чесно. Я не відмовляюся — але я ж у віці, в мене тиск, суглоби болять. А тут — і годувати, і розважати, і якісь завдання пробувати. А Софійка вже не мала — їй шість, у неї характер, їй уваги треба багато, — зітхає жінка. — Але я старалася. Бо люблю».

І ось — камінь спотикання. Волосся. У Софійки було густе, довге, майже до пояса. Догляд за ним вимагав сил: мити, сушити, розчісувати, заплітати — все це займало не менше години. А у Ганни в сільській хаті навіть фена не було.

«Я не наполягала! Я просто сказала: “Може, трішки підстрижемо?” А Софійка сама захотіла. Я подумала, мама дозволила. А вона… — у голосі Ганни Михайлівни тремтить образа. — Вона подзвонила й закричала, що я брешу, що я підговорила дитину, що я маніпуляторка».

Скандал розгорівся з новою силою, коли Мар’яна побачила доньку. Дитина підстриглась майже до плечей, і у невістки наче світ завалився. У очах Мар’яни свекруха перетворилася на лиходійку, яка підкопує її авторитет.

«Та що ж це таке? — скаржиться жінка. — Невже я заслужила таке ставлення? Я ж навіть ножиць у руках не тримала. Софійку підстригла її подруга, поки я в крамницю вийшла. А винна — я. І син тепер мовчить. Навіть не телефонує».

Заборона бачити онуку стала для Ганни Михайлівни справжнім ударом. Дитина тягнеться до неї, сумує, а вона навіть не може дізнатися, як у неї справи. І все через одну непорозуміння, яке перетворили на зраду.

«Мабуть, треба було бути суворішою. Або навпаки — мовчати й робити вигляд, що все гаразд. Але я втомилася. Я старалася — як могла. А тепер ось так… — зі сльозами в голосі каже жінка.

На вікні в Ганни досі стоїть малюнок, який онука подарувала їй навесні. Там сонечко, дерева і вони — бабуся з онукою, тримаються за руки. Ганна кожен день дивиться на цей малюнок і шепоче: «Вибач мені, Софійко. Я все одно тебе люблю».