Все це не належить вам

Вас тут нічого не належить

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – бормотів Ігор.

– Тоді я сама все їй скажу. Мені все одно, що буде далі, – відповіла Лєра.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона не мала наміру терпіти це далі.

Вся проблема полягала в тому, що Ігор був дуже спокійною людиною, і його мати відкрито цим користувалася. На відміну від нього, Агнеса Юріївна була доволі напористою особою.

Палець до рота не клади, бо вона й по лікоть відкусить. Про таких, як вона, говорили саме так.

Ох, якби Лєра про це дізналася набагато раніше, усе було б значно простішим.

Кілька років тому

– Скільки ви платите за орендовану квартиру?

– 10 тисяч гривень, – сказав Ігор.

– Так ви що, з глузду з’їхали! Це ж які гроші! Ви ніколи таким чином на власне житло не назбираєте, – сказала Агнеса Юріївна.

– А як нам бути тоді? Не в гуртожитку ж із клопами та алкашами жити, – одразу поморщилася Лєра.

– Звичайно ж, ні. У мене є краща ідея.

Свекруха запропонувала їм перебратися до її приватного будинку. Місця у неї було хоч відбавляй. Чотири кімнати. Обирай для життя будь-яку.

– А що, добра ідея. Мені подобається, – радісно заявила Лєра.

Лише по Ігорю було видно, що він зовсім не в захваті від пропозиції матері і ввічливо відповів, що вони подумають.

Як тільки подружжя повернулося до орендованої квартири, Лєра одразу ж почала розмову.

– У якому сенсі подумати? Про що тут узагалі можна думати? Ігор, треба погоджуватися. Я й сама втомилася стільки витрачати щомісяця. Нам дійсно ніколи так на житло не назбирати.

Ігор лише похитав головою.

– Лєро, ти просто не знаєш мою матір! Це на вигляд вона здається такою простою і добродушною.

– Та годі, це все твої дитячі образи. Тому ти перебільшуєш.

Колись у далекому дитинстві.

– Мамо, віддай, це мої гроші, – почав плакати маленький Ігор, якому виповнилося 10 років.

– Тобі тут нічого не належить, – суворо сказала Агнеса Юріївна, паралельно зволожуючи пальці слиною і перераховуючи гроші.

– Але це мені подарували на День Народження.

– Усе, що є у цьому будинку, належить мені. Запам’ятай це раз і назавжди.

Дійсно, Ігор усе це добре запам’ятав і не хотів жити з матір’ю, але Лєра ніяк не заспокоювалася.

Зрештою, вона натиснула на нього своїми переконаннями, і йому довелося погодитися.

На диво, перший час вони з Агнесою Юріївною дійсно добре ладнали. Мати практично не втручалася в їхнє життя.

Однак, з кожним днем її вимоги почали зростати. Особливо через місяць, коли вона зрозуміла, що пара тут вже добре облаштувалася.

Агнеса Юріївна вимагала, щоб тепер вони повинні платити не лише за продукти, а й оплачувати частину витрат за проживання.

– Перепрошую, мої дорогі, але за світло та воду ніхто не відміняв плату. А пенсія у мене не гумова.

– Ігоре, твоя мама права. Я цілком з нею згодна, – кивнула Лєра і продовжувала їсти смажену картоплю.

Дружина теж добре влаштувалася. Вона ніколи особливо не любила готувати, і тепер за неї це робила свекруха. Лише такий “ресторан” обходився їм значно дорожче.

Так, Агнеса Юріївна не соромилася брати за це гроші. І з кожним місяцем сума тільки зростала.

– Лєро, тобі не здається, що ми почали витрачати значно більше грошей, ніж на орендовану квартиру?

– Чому ти так вирішив? – з подивом дивилася на нього дружина.

– А ти сама порахуй. Оплата за комуналку, за їжу, за приготування їжі, інші витрати. Тут явно більше, ніж 10 тисяч.

– Можливо…

– Я тобі точно кажу. Тим більше, що відкладати ми стали значно менше, як тільки сюди переїхали.

Було ухвалено рішення повернутися на орендовану квартиру. Однак і тут Агнеса Юріївна вже знала, що сказати.

– Та киньте ви. Залишайтеся і живіть скільки хочете. До речі, мені ж тут ще треба з ремонтом допомогти. Не з пенсії ж я робітників найматиму.

Це ж правда. Молодим людям не дозволяла совість залишити матір. Та й жили вони тут вже добряче. Треба було допомогти.

Зрештою Агнеса Юріївна тонко натякнула, що на ремонт у неї грошей не вистачає.

– Ви ж бачили, які ціни! За останні півроку як вони піднялися!

– Так, так, ми розуміємо. Обов’язково допоможемо, правда, Ігор?

– Так.

Агнеса Юріївна чудово бачила його обличчя.

– Ігорько, ти чимось незадоволений?

– Усе нормально, мамо.

– Добре, а то ж я для нас стараюся. Щоб нам усім комфортно тут жилося.

Зрештою, вони зробили ремонт.

Але не в одній кімнаті, а одразу в чотирьох. Агнеса Юріївна наполягла на тому, що краще зробити це зараз. Ніж потім, коли ціни підскочать ще вище.

Потім вона прямим текстом сказала, що потрібна нова пральна машина, і посудомийна не завадить. Руки ж не залізні.

Звісно ж, вони все їй купили.

Лише був один нюанс. Купівля квартири постійно відкладалася на ще довгий період.

Минуло 2 роки.

Ігор і Лєра прекрасно розуміли, що з кожним роком вимоги Агнеси Юріївни тільки зростають.

Якби вони жили окремо, то давно б уже назбирали на нове житло. У крайньому випадку взяли б іпотеку, але все пішло не за планом.

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – бормотів Ігор.

– Тоді я сама все їй скажу. Мені все одно, що буде далі, – відповіла Лєра.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона не мала наміру терпіти це далі.

– Гаразд, я тебе зрозумів. Щось придумаю.

І тоді Ігорю прийшла в голову геніальна думка.

– Мамо, треба поговорити.

– Про що?

– Пам’ятаєш, ти казала, що цілого приватного будинку тобі багато?

– І що?

– Може, ми його продамо і купимо нам усім житло. Маю на увазі квартири. Окрему тобі і окрему нам.

Тут Агнеса Юріївна підхопилася з місця і почала кричати на сина:

– Ти що, з глузду з’їхав? Нізащо!

– Але чому?

– Бо це мій дім, і я тут житиму.

– А ми?

– А що ви? Вас хтось жене звідси?

Ігор зрозумів, що з самого початку у Агнеси Юріївни був продуманий весь план.

– Ні, але ми хочемо жити окремо.

– Ну, от купуйте квартиру і живіть. А те, що відкласти не вдалося, – це вже ваші проблеми. Працювати треба більше, Ігорько!

“Так, щоб ще більше віддавати тобі”, – подумав Ігор, проте змовчав.

– Взагалі, хочете – живіть, не хочете – вперед на орендовану. Лише майте на увазі, що ціни там також виросли.

Лєра вирішила, що пора їй втрутитися, оскільки Ігор з матір’ю знову не справлявся.

– Агнесо Юріївно, але ж ми вкладали гроші в цей дім, і Ігор правий.

– Іди і доведи це юридично. Я тут власниця, і все, що тут є, – лише моє. Кому не подобається – вперед на вихід.

Зрештою Ігор і Лєра зрозуміли, що жити з Агнесою Юріївною було не найкращим варіантом. Вони вирішили знову жити на орендованій квартирі і збирати на житло.

Тепер думали накопичити хоча б на перший іпотечний внесок.

А от Агнеса Юріївна на життя не скаржилася. Навпаки, запрошувала родичів у гості і пишалася тим, який чудовий ремонт зробила. А ще речі руками прати не треба і посуд мити також.

– Найголовніше – вчасно прийняти правильне рішення, – сказала вона свою улюблену фразу в черговий раз і продовжила пити чай із солодощами.