З життя
Забута дочка

Василькова дочка
– Та я вас його народжувати не просила, – гнівалась Уляна, – чому через вашого сина я маю зносити незручності?
Спочатку ви в мене забрали кімнату, потім безкоштовною нянею зробили, а тепер виявляється, що я маю віддати в добрі руки свого єдиного друга? Який зі мною вже 9 років?!
Ну вже ж ні! Я до бабусі піду і там з Бровком житиму! А ви самі свого Максима виховуйте!
Шістнадцятирічна Уляна останній рік постійно сварилася з батьками.
Насправді, на це в неї були свої підстави – мати і батько після народження сина забули про існування старшої доньки.
З дев’яти років Уляна була надана сама собі. Коли дівчинка була молодша, вона істинної причини такого ставлення до себе не розуміла, байдужість мами і тата її дуже засмучувало.
Уляна потайки плакала і скаржилась бабусі:
– Вони весь час з Максимком! Прошу зі мною пограти, мама каже, що їй ніколи, а тато взагалі відвертається! Бабусю, вони що, мене не люблять?
– Ну що ти, сонечко, – відводячи погляд, заспокоювала онуку Софія Григорівна, – звісно, люблять! Просто зараз їм важко.
Максим маленький, потребує уваги і постійного догляду. Ти ж прекрасно розумієш, що він навіть голівку ще не тримає і ніжками не ходить.
От коли трішки підросте, тоді буде легше. А ти прояви ініціативу, допомагай мамі з братом, гуляй з ним, грайся. Тоді, можливо, і часу у мами з татом буде більше.
Софія Григорівна, роздаючи поради онучці, прекрасно знала, що навіть активна участь Уляни у вихованні молодшого брата особливо ситуацію не змінить.
Справа в тому, що старшу дитину і для Марини, і для Ігоря не любили. По-перше, одружилися подружжя, як зараз кажуть, “по зальоту” – Ігор знав Марину лише кілька місяців.
Коли він почав зустрічатися з дівчиною, то навіть не підозрював, що вона йому бреше – Марина навмисно додала до свого віку 2 роки, щоб уже точно здаватися дорослою.
Вагітність шістнадцятирічної школярки загрожувала Ігореві величезними проблемами, тому хлопець не вигадав нічого кращого, як повести свою подругу під вінець.
Уляну ніхто не чекав, до її появи на світ батьки особливо не готувалися. Марина хотіла погуляти, і за відсутність можливості вести звичний спосіб життя вона злилася на дитину.
Ігор теж особливої любові до дочки не відчував з тієї ж самої причини. І взагалі, він завжди мріяв про хлопчика.
Максим для батьків став світлом у вікні, його хотіли і планували. До його народження готувалися ретельно. І заздалегідь.
– Мамо, може купимо мені ляльку? – попросила Уляна, – он ту, з хвостиком, як у русалки.
Марина, розглядаючи крихітні шапочки і шкарпетки, байдуже відповіла:
– У мене зайвих грошей немає. Уляно, годі мене ганьбити! Чесне слово, з тобою хоч у магазин не ходи – весь час щось клянчиш!
Прекрасно ж знаєш, що у тебе скоро братик народиться, для нього потрібно встигнути купити одяг, ліжечко, коляску.
Чому ти така егоїстка? Весь час тільки про себе думаєш!
Дівчинка, регулярно слухаючи докори матері, стала відчувати себе винуватою. І правда, чого це вона? Ну і що, що у неї майже немає іграшок, братику ж потрібніше.
***
Максим ні в чому не знав відмови. Хлопчик отримав всю любов батьків, Марина і Ігор практично щодня щось купували улюбленому сину.
Для нього навіть окрему кімнату ще до народження підготували – Уляну переселили у вітальню, в її спальні зробили ремонт.
Коли дівчинка спробувала обуритися, батько їй суворо пояснив:
– Ти вже доросла, можеш поспати і на дивані! Дитині потрібно особистий простір. У нас з матір’ю кімната маленька, якщо туди поставимо ліжечко, то взагалі місця не залишиться.
– Не випендруйся, – підтримала батька мати, – я б на твоєму місці раділа. У мене, наприклад, ні братів, ні сестер немає, я одна в родині.
А у тебе зовсім скоро буде з ким гратися. Давай, Уляно, не кривися, книжки і іграшки розбирай.
До речі, половину доведеться викинути – зберігати все це барахло ніде.
***
Коли народився Максим, Уляна позбулася всіх своїх дитячих радощів. Марина і Ігор вирішили, що дочка у них вже досить доросла, щоб доглядати за братом.
Коли немовля починало плакати вночі, батько чи мати визирали зі спальні і будили Уляну:
– Невже ти не чуєш, що дитина кричить? Іди, дай йому пляшечку, подивися підгузник. Раптом переодягнути треба.
Вночі Уляна вставала до дитини, і вдень, повертаючись зі школи, пильнувала за молодшим братом.
Марина у другій відпустці відпочивала, у неї на себе, улюблену, завжди був час.
Софія Григорівна, приходячи в гості до сина і невістки, постійно обурювалася:
– Марина, ну що це таке? Невже можна перекладати турботу про двомісячного немовля на десятирічну дівчинку? Чи багато вона там догляне?
– Нічого страшного в цьому не бачу, – безтурботно відповідала свекрусі Марина, – хай звикає.
Рано чи пізно вона стане матір’ю, все це їй ще доведеться пережити. Зате який досвід!
Софія Григорівна, я впевнена, що Уляна мені років через 10 ще й спасибі скаже! Я, до речі, теж втомлююсь. Як ви думаєте, легко мені самій справлятися з двома дітьми?
Від Ігоря толку немає, він постійно на роботі, мені практично ніяк не допомагає. Ввечері повозиться з Максимком півгодини і все, на бік, на диван перед телевізором.
– Марина, але ж так не можна! Ти дитину дитинства позбавляєш. Невже ти не розумієш, що у Уляни зараз такий ніжний вік, їй би з подружками в ляльки грати, а не за дитиною доглядати.
У мене, крім Ігоря, ще троє було. І всі погодки! Я ж якось справлялася, ні в кого допомоги не просила.
– Тоді час був інший, Софія Григорівна, – заперечувала свекрусі Марина, – ще раз повторю: я нічого ганебного в цій допомозі не бачу!
Зрештою, Максим – її рідний брат, вона має допомагати його виховувати. Вона ж старша!
***
Роками до тринадцяти Уляна брата стала ненавидіти. Максим ріс дитиною розумною і на рідкість пакостною.
Хлопчисько швидко зрозумів, що будь-яку свою витівку можна звалити на старшу сестру – Уляні перепадало абсолютно за все:
– Я не зрозумію, чим ти тут займаєшся, поки нас немає? – майже що вечора лаяла дочку Марина, – я уламки в сміттєвому відрі знайшла. Це ти чашку розбила?
– Не я, – відповідала Уляна, – Максим її навмисно зі столу скинув через те, що я йому цукерки їсти не дозволила.
– А ти чого командуєшся? – тут же кидався на захист сина Ігор, – ти, що, ці цукерки купуєш? Теж мені, знайшлася господарка! Нехай їсть!
– Мені мама веліла Максимові солодким не годувати. На обід він спочатку має з’їсти суп, а вже потім чай з цукерками.
А Максим супа відмовився, став відразу десерт вимагати. Я йому вазочку не дала, а він гепнув чашку на підлогу.
– Роззява, – розлютилася Марина, – а якщо б дитина поранилася? Доросла ж одаліска, а за дитиною доглянути не можеш!
Сьогодні ти покарана, ніяких прогулянок! Будеш сидіти вдома і вчити літери з Максимком.
Мені вихователька нещодавно сказала, що він у нас найвідстаючий у групі!
Всі діти вже склади складають, а наш навіть до 5 рахувати не вміє. Це твоя провина, між іншим!
Ситуація досягла піку, коли Уляні виповнилося шістнадцять. Батьки, не питаючи в неї дозволу, захотіли прилаштувати в добрі руки Бровка – старого пса Уляни, якого вона багато років тому щеням знайшла на вулиці і виростила.
– Щоб завтра і духу його тут не було! Максимко чхати почав без причини, я підозрюю, що це алергія на собачу шерсть.
Уляна обурилася:
– Бровка я не віддам, не змусите! Це єдина жива істота, яка мене щиро любить. Не віддам!
– Хто тебе буде питати? – філософськи зауважив Ігор, – ми і так дуже довго твою блошану терпіли.
Я б і раніше його вигнав, просто приводу якось не було. Розумний, паршивець! Жодного разу вдома не нагадив. Хоча я зручного випадку чекав.
Уляна вперлася:
– Бровко залишиться зі мною, нікому його не віддам! Він мені дорогий! Невже ви не розумієте, що я його люблю в кінці кінців!
– А брата ти не любиш? – прищурилася Марина, – ти готова ризикнути його здоров’ям заради цього дворового? Я тебе правильно зрозуміла?
Уляна розлютилася:
– Так, саме так! Як же ви мені набридли разом зі своїм Максимком! Ви собі навіть не уявляєте, як я від вас втомилась! Чому я заради нього маю відмовлятися від єдиного друга?
Він моє життя зламав, ваш Максимко! У мене через нього дитинства не було! Поки мої подруги бігали на дворі, я по парках швендяла з коляскою, а ти в цей час, мамо, спала!
Коли мої однокласники ходили до репетитора і готувалися до іспитів, я рвалася між школою, дитячим садком і домом. Тому що ти, мамо, вийшла на роботу.
Досить, мені набридло! Я йду жити до бабусі!
***
Софія Григорівна онуку прийняла, проти Бровка пенсіонерка нічого не мала.
У бабусі в квартирі Уляна почувала себе як вдома – її ніхто не турбував, насильно ніхто не змушував проводити час з нелюбимим братом. У бабусі вона могла робити все, що забажає.
Марина дозволила старшій дочці пожити окремо всього лише місяць – через 4 тижні жінка зателефонувала Уляні і наказовим тоном веліла:
– Негайно повернися! Відпочила? З тебе досить! Ми тут самі не справляємося.
– Чого це? – з’їхидничала Уляна, – хто вам взагалі сказав, що я повернуся?
Мені у бабусі чудово живеться, до вас назад переїжджати не збираюся!
– Я про твої плани не питаю, – заявила Марина Уляні, – я тобі кажу негайно зібрати речі і приїхати додому.
Максимка нікому зі школи забирати! Мені доводиться від обіду відмовлятися, щоб дитину після уроків додому довезти.
– А я тут причому? – справедливо обурилася Уляна, – твій син, от ти за ним і дивись.
У мене, знаєш, мамо, і своїх справ повно. Якщо ти забула, я в коледжі вчуся, освіту отримую.
Тут, у бабусі, у мене є можливість нормально робити домашні завдання. Я всі предмети профільні підтягнула! Тому вибачте, я залишуся тут.
– Ну почекай, – розлютилася Марина, – батько з роботи приїде, я його за тобою пошлю. Ногами тебе додому прижене! Що, доросла стала? Самостійна?
Софія Григорівна, присутня при розмові, жестом попросила онуку дати їй трубку:
– Ти, Марина, багато на себе не бери, – вступилася бабуся за Уляну, – дівчинку зовсім затюкали, зітхнути їй не даєте!
Максимко вже дорослий, сьомий рік йому пішов. Що він не в змозі один посидіти?
Боїшся одного залишати – найми няню! А Уляну залиште в спокої, до вас я її не відпущу. Хай дитина вчиться спокійно!
І Ігорю мої слова передай!
***
Уляну залишили в спокої. Від бабусі дівчина дізналася, що проблему з молодшим братом батьки все ж вирішили – грошей не пошкодували і найняли для улюбленого Максимка няню.
За свій вчинок Уляна не шкодує. Нарешті, Максим їй брат, а не син. Нести за нього відповідальність вона не повинна.
