Загадкова колега

Странна працівниця

Нова працівниця одразу привернула увагу Насті. Проте дівчина явно трималася осторонь від колег, не ходила з ними до офісної їдальні і після завершення робочого дня швидко збирала сумочку, надягала кепку і поспішала на стоянку, ні з ким не спілкуючись. Дівчину посадили на сусіднє робоче місце. Настя чула, як вона відповідає на дзвінки. Її голос був приємним.

– Настю, ти з новенькою так і не поговорила? – спитала якось раз Оля, старша менеджерка зміни. – Начебто все з нею нормально, а за показниками – чудовий працівник… Але вона занадто замкнута. Вже більше місяця у нас працює, а жодного приятеля не завела. Та й в обличчя її ніхто як слід не запам’ятав.

Настя знизала плечима:
– Ні, не спілкувалася. Якось попросила у неї олівець передати, вона кинула його, не глянувши на мене… Навіть трохи образливо.

– Ну, може, потім почне спілкуватися з кимось…

Невдовзі Настя дізналася, що освіта новенької зовсім не відповідала її посаді. Виявилося, що Віка (саме так звали дівчину) закінчила біологічний факультет і навіть мала науковий ступінь. Як же вона потрапила сюди, в рядовий кол-центр, де працюють здебільшого студенти і молодь, що нещодавно отримала диплом та ще не встигла знайти щось краще?

Цікавість підштовхнула Настю підійти до Віки під час перерви і задати їй кілька питань про роботу. Віка опустила голову і, не дивлячись на Настю, тихо відповіла. Насті здалося, що Віка навмисно тримає голову так, щоб волосся закривало обличчя.

– Може, вона чимось хворіє? – питалися колеги один в одного.

– Та ні, це від прищів ховається, – жартував Олег, системний адміністратор, що вважав себе головним гострословом кол-центру.

Одного разу Насті довелося затриматися на роботі довше звичайного. Кол-центр спорожнів, і вона залишилася дописати звіт про вихідні дзвінки. Закінчивши, відправила звіт менеджеру і поглянула на годинник. Жах, майже дев’ять вечора, а до дому ще годину добиратися. Казали ж їй, що потрібно все робити вчасно.

Настя зітхнула, вимкнула комп’ютер, взяла своє пальто з шафи, зачинила офіс і вирушила додому. Вийшовши з офісного центру, зрозуміла, що йде дощ. І парасольку, як на зло, вона залишила вдома. Поки до метро дійде, встигне промокнути до нитки. Ну що за день такий? Коли він нарешті закінчиться?

– Можу підвезти, якщо хочете, – пролунало знайомий голос поряд з Настею.

Настя обернулася і побачила, що з іншого боку входу в центр стоїть висока дівчина в кепці і толстовці. Невже це — Віка!

– Віка, ти? – здивовано запитала Настя.

Дівчина кивнула.

– Так, я в офісі телефон забула. Довелося повернутися. Дивлюся — ти виходиш. Якщо зачекаєш, довезу, куди треба. Ллє дощ, а я на машині.

– Дякую, не відмовлюся, – усміхнулася Настя.

Через десять хвилин дівчата сіли в машину Віки. Вперше Настя змогла уважніше роздивитися її обличчя. І була приголомшена. На щоці Віки красувався шрам, ніс ніби був втиснутий в череп, а одне око наполовину прикривало опущене віко.

Вочевидь, відчувши на собі погляд колеги, Віка усміхнулася:

– Питай, якщо цікаво.

Настя похитала головою:

– Та ні, все нормально.

– Та кинь, ненормально ж, – Віка зітхнула. – Ну скільки мені можна ховатися? Так, у мене є деякі проблеми. Серйозні. Я не завжди була такою. Куди тобі?

Настя назвала адресу.

– Хочеш, розповім, як це сталося? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені справді хочеться поділитися з кимось. Так важко постійно тримати все в собі…

– Добре. Якщо тобі хочеться. Якщо ні, то не обов’язково. Правда, – Настя всміхнулася. – Я не надто цікава. І нікому не розповім, якщо це важливо.

І Віка почала свою історію.

Вікторія була пізньою дитиною. Її матері, викладачці кафедри ботаніки, було вже за сорок, батькові й взагалі виповнилося п’ятдесят. Вони вже не сподівалися стати батьками. Але все ж сталося диво. Для родини це стало величезною радістю.

– Ми перемогли природу, певно, – з усмішкою говорила мама Віки.

– А значить, донька буде зватися перемогою, тобто Вікторією, – жартував її батько.

Дуже швидко стало зрозуміло, що Віка має неабиякий хист до навчання. У три роки вона вже з інтересом гортала енциклопедії про живу природу, у шість пішла у школу, закінчивши її з відзнакою. Згодом вступила до університету на біологічний факультет.

Батьки не могли натішитися її успіхам. Напевно, дівчину чекали величезні досягнення. Проте, плануючи майбутнє Віки, батьки не врахували одного. Присвячуючи весь час навчанню, дівчина майже не спілкувалася з однолітками. Її оточували книги, вона закохувалася в наукові концепції та теорії, а на стіні в її кімнаті красувалися портрети не симпатичних хлопців з модних груп, а видатних учених.

Це не могло не позначитися на особливостях характеру Віки. Вона росла замкнутою й нетовариською. Однолітки лякали її, вона ж викликала в них здивування й неприйняття. Занадто розумна, не здатна говорити ні про що, крім науки, вона не страждала від самотності аж до часу, коли почала перетворюватися на юну дівчину.

Природа взяла своє. Віка зрозуміла, що тепер їй хочеться читати не тільки монографії та статті про сучасні тенденції генетики й цитології, а й любовні романи. Вона ховала їх під матрацем у своїй кімнаті: якби мама виявила таку неподобну літературу, то напевно зробила б скандал.

У Віки була ще одна таємниця. Вона страждала через власну непривабливість. Точніше, вона була впевнена в тому, що жахливо некрасива. Високий зріст, маленькі груди, непропорційно довгі й худі ноги, просте обличчя, ніс-картопля, широкі скули… Усе це здавалося Вікторії негармонійним, не здатним викликати ні в кого ніяких відчуттів, окрім жалю.

Час минав. Віка закінчила аспірантуру, ставши кандидатом наук. Вона почала викладати на кафедрі генетики. Студенти із задоволенням відвідували її лекції: Віка вміла захопити темою і на пальцях пояснити найскладніші концепції. Здавалося, що все складається вдало. Проте Вікторія чекала на кохання і мріяла про чоловіка, який прийме її такою, яка вона є, з усіма її недоліками. А недоліків у собі Віка бачила багато.

І невдовзі вона його зустріла. Точніше, ЙОГО. І закохалася майже одразу, до нестями. У людину, яка була повною протилежністю.

Віка ходила до тренажерного залу, досить престижного, адже заробляла вона добре. І саме в цьому залі вона познайомилася з Данилом. Даня був сином заможних батьків, таких називають “мажорами”. З дитинства йому діставалося все, чого він хотів, без жодних зусиль. Побачивши Віку, яка старанно крутила педалі велотренажера, він вирішив познайомитися з нею лише для того, щоб знову перевірити силу свого чоловічого шарму. І Віка, з якою ніхто раніше не знайомився, була приголомшена його усмішкою, поглядом, манерами.

Даня взяв у дівчини телефон і зателефонував наступного дня. Для нього Віка була цікавим створінням, подібних якому він раніше не зустрічав. Віка ж бачила в Дані свою велику любов, чоловіка, для якого вона готова зробити що завгодно. І молодик швидко відчув, що дівчина перебуває в його повній владі.

Спочатку він просив її перенести заняття в університеті заради зустрічі з ним. Потім вимагав змінити стиль одягу. Раніше Віка завжди носила джинси та толстовки, тепер же вона почала вдягатися в міні, короткі топи і туфлі на підборах. Дані подобалося, що він, як здається, керує такою розумною, незвичайною дівчиною. І він хотів усе більшого.

– Кицюню, ти в мене дуже красива, – казав він. – Але, знаєш, мені завжди подобалися дівчата з великими грудьми. Якби у тебе був трохи більший розмір, ти була б просто ідеальною.

Добре обдумавши це і зваживши всі ризики, Віка зважилася на першу пластичну операцію. Даня був у захваті і вихвалявся друзям, що є “вчена”, яка для нього “вставила груди”.

На цьому Даня не хотів зупинятися. Віка підкачала губи, збільшила вилиці, навіть трохи змінила повіки… Її робота страждала, колеги не розуміли, що відбувається з дівчиною, яка ще нещодавно цікавилася тільки наукою. Віка все частіше не приходила на пари, що викликало невдоволення інших викладачів, змушених її заміняти.

Віці здавалося, що так і має бути. Вона жертвує собою заради того, щоб коханому було добре. І він обов’язково оцінить її зусилля. Пропозиція руки та серця вже не за горами. Будиночок біля моря, троє або навіть четверо дітей, щаслива старість… У мріях Віки малювалися ідеальні картинки. Тим часом Даня продовжував розважатися, пропонуючи їй все нові й нові болісні зміни. У Віки не було подруг, які підказали б їй, що відбувається щось жахливе, а мати дівчини не піднімала питань про зміни, що відбуваються. Вона ігнорувала все, дбаючи більше про свій спокій, ніж про добробут доньки.

Закінчилося все трагічно. Віка зважилася на ще одне втручання: їй захотілося трохи підняти брови. Грошей у неї було мало, довелося йти до хірурга, який просив за свої послуги невелику суму… Виникло зараження… Півроку вона провела у лікарні, перенісши кілька операцій. Після цього її зовнішність дійсно змінилася кардинально.

Даня навідав її в лікарні лише один раз. Побачивши обличчя Віки з набряками і швами, він вирішив піти з її життя назавжди. Хлопець не брав слухавки, не відповідав на повідомлення Віки в соціальних мережах, а незабаром вона побачила на його сторінці фото з іншою, яку він називав своєю нареченою.

Для Віки це стало ударом. Але вона змогла взяти себе в руки. Заради науки. Заради того, щоб жити далі, знову викладати і повернутися до університету, звідки вона змушена була звільнитися за станом здоров’я.

Через півроку дівчина виписалася з лікарні. Їй потрібно було відновити зовнішність. З таким обличчям вона не хотіла викладати. Соромилася свого вигляду. А значить, потрібні гроші на операцію, складну й дуже дорогу.

– Тепер працюю у вас і ще в одному місці. І реферати на замовлення пишу, – закінчила Віка свою розповідь.

Машина вже давно стояла біля під’їзду будинку, де жила Настя. Дівчина дивилася на Віку, в очах блищали сльози.

– Як він міг так із тобою вчинити? Це ж яким треба бути…? – тремтячим голосом запитала вона.

Віка провела долонями по обличчю і задумливо подивилася у вікно, по якому стікали краплі дощу.

– Знаєш, зате я зрозуміла одну дуже важливу річ. Змінюватися потрібно тільки для себе. І ніколи не слід приносити себе в жертву. Нікому й ніколи. Ні заради кохання, ні заради дружби.