Загадкова колега

Странна співробітниця

Нова співробітниця відразу привернула увагу Олени. Але дівчина явно уникала колег, не ходила з ними ані в офісне кафе, а одразу після закінчення робочого дня хапала сумочку, натягувала кепку на голову і збігала на стоянку, не спілкуючись ні з ким. Її посадили за сусіднє робоче місце. Олена чула, як вона відповідає на дзвінки. Голос у неї був приємний.

– Оленко, ти ще не спілкувалася з новою? – якось запитала Світлана, старший менеджер зміни. – Здається, з нею все гаразд, і за показниками чудовий працівник… Але вона якась дуже замкнута. Вже більше місяця працює у нас, і жодного приятеля не здобула. Навіть зовні її ніхто толком не запам’ятав.

Олена знизала плечима:
– Ні, не спілкувалась. Якось одного разу попросила ручку передати, вона кинула її, навіть не глянувши на мене… навіть образливо якось.
– Ну, може, згодом почне з кимось спілкуватися…

Невдовзі Олена дізналася, що освіта новенької ніяк не відповідає її робочому місцю. Виявилось, що Катерина (саме так звали дівчину) закінчила біологічний факультет і навіть має ступінь кандидата наук. Як же вона опинилася тут, у звичайному кол-центрі, де працюють переважно студенти і молоді люди, які щойно отримали диплом і не встигли знайти нічого кращого?

Цікавість змусила Олену підійти до Каті під час перерви і задати їй якесь питання стосовно роботи. Катерина опустила голову і, не глянувши на Олену, відповіла тихим голосом. Олені здалося, що Катя спеціально тримає голову так, щоб волосся падало на обличчя.

– Може, вона чимось хворіє? – запитували хлопці з колл-центру один в одного.
– Та ні, просто прищами обкидана, от і ховає обличчя, – жартував Олесь, системний адміністратор, який вважав себе головним дотепником колл-центру.

Одного дня Олені довелося затриматися на роботі довше звичайного. Колл-центр опустів, дівчина залишилася сама, щоб дописати звіт по вихідних дзвінках. Закінчивши, вона відправила звіт на пошту менеджеру і поглянула на годинник. О, жах, майже дев’ята вечора, а ще годину до дому їхати. Говорили їй, треба вчасно все робити.

Олена зітхнула, вимкнула комп’ютер, взяла своє пальто зі шафи, замкнула офіс і пішла додому. Вийшовши з офісного центру, вона зрозуміла, що йде дощ. А парасольку, як навмисно, залишила вдома. Поки дійде до метро, ​​встигне промокнути геть. От що за день такий? Коли він скінчиться нарешті?

– Можу підвезти, якщо хочете, – пролунав знайомий голос поряд з Оленою.

Олена повернулася і побачила, що з іншого боку від входу в центр стоїть висока дівчина в кепці та капюшоні. Нічого собі, це — Катя!
– Катю, це ти? – здивовано запитала Олена.
Дівчина кивнула.
– Так, я в офісі телефон забула. Довелося повернутися. Дивлюся, ти виходиш. Якщо почекаєш, підвезу, куди треба. Ливень буде, а я на машині.

– Дякую, не відмовлюся, – усміхнулася Олена.

Через десять хвилин дівчата сіли в машину Катерини. Вперше Олена змогла розгледіти її обличчя. І жахнулася. На щоці Катерини був шрам, ніс немов вдавлений у череп, а одне око наполовину прикривало опущене віко.

Відчувши погляд колеги на собі, Катерина усміхнулася:
– Запитуй, якщо цікаво.

Олена заперечно похитала головою:
– Та ні, все нормально.
– Та перестань, ненормально ж, – зітхнула Катерина. – Ну скільки мені можна ховатися? Так, у мене є деякі проблеми. Серйозні проблеми. Я не завжди така була. Тобі куди, до речі?
Олена назвала адресу.
– Хочеш — розкажу, як так вийшло? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені насправді хочеться з кимось поділитися. Так важко постійно тримати все в собі…
– Добре. Якщо тобі хочеться. Якщо ні, то не обов’язково. Правда, – усміхнулася Олена. – Я не дуже цікава. І нікому не розкажу, якщо це важливо.
І Катерина почала свою історію.

Катерина була пізньою дитиною. Її мати, викладач кафедри ботаніки, була вже за сорок, батькові й того більше — п’ятдесят. Вони вже не сподівалися стати батьками. Але все-таки сталося чудо. Для родини це стало величезною радістю.
– Ми перемогли природу, мабуть, – з усмішкою говорила мама Каті.
– А значить, дочку будуть звати перемогою, тобто Катериною, – жартував її батько.

Дуже швидко стало зрозуміло, що Катерина має неабиякий талант до навчання. У три рочки вона вже з інтересом гортала енциклопедії про живу природу, у шість пішла в школу, закінчивши її з відзнакою. Після вступила до університету на біологічний факультет.

Батьки не могли натішитися її успіхами. Напевно дівчинку чекали величезні досягнення. Правда, будуючи плани на майбутнє Катерини, її батьки не врахували одного. Присвячуючи весь свій час навчанню, дівчинка майже не спілкувалася з однолітками. Її оточували книги, вона захоплювалася науковими концепціями та теоріями, а на стіні в її кімнаті висіли портрети не симпатичних хлопців з модних груп, а видатних учених.

Це не могло не позначитися на особливостях характеру Каті. Вона росла замкнутою та некомунікабельною. Однолітки лякали її, вона ж викликала у них подив і неприйняття. Занадто розумна, не вміла говорити ні про що, крім науки, вона не страждала від самотності доти, поки не почала перетворюватися на юну дівчину.

Природа взяла своє. Катерина зрозуміла, що тепер їй хочеться читати не тільки монографії та статті про сучасні тенденції генетики та цитології, а й любовні романи. Романи вона ховала під матрац у своїй кімнаті: якби її мама виявила таку недостойну літературу, вона б напевно влаштувала скандал.

У Катерини була ще одна таємниця. Вона страждала через власну некрасивість. Точніше, вона була впевнена в тому, що жахливо негарна. Високий зріст, маленька грудь, непропорційно довгі й худі ноги, простувате обличчя, ніс картоплею, широкі вилиці… Все це здавалося її негармонійним, не здатним викликати ні в кого ніяких почуттів, крім жалості.

Час минав. Катерина закінчила аспірантуру, ставши кандидатом наук. Вона почала викладати на кафедрі генетики. Студенти із задоволенням відвідували її лекції: Катерина вміла зацікавити темою і на пальцях пояснити найскладніші концепції. Здавалося, що все складається вдало. Але Катерина чекала любові і мріяла про чоловіка, який прийме її такою, яка вона є, з усіма її недоліками. Недоліків у собі Катя бачила чимало.

І незабаром вона його зустріла. Точніше, ЙОГО. І закохалася практично одразу, без пам’яті. У людину, яка була її повною протилежністю.

Катерина ходила в тренажерний зал, досить престижний, адже заробляла вона чимало. І в цьому залі вона познайомилася з Данилом. Данило був сином багатих батьків, таких називають «мажорами». З дитинства він мав усе, чого хотів. Без зусиль і напруження. Побачивши Катю, яка старанно крутила педалі велотренажера, він вирішив познайомитися з нею лише для того, щоб вкотре перевірити силу свого чоловічого шарму. І Катя, з якою ніхто раніше не знайомився, була приголомшена його усмішкою, поглядом, манерою триматися.

Данило взяв у дівчини телефон і зателефонував наступного дня. Для нього Катерина була кумедною істотою, подібної якій він ніколи раніше не зустрічав. Катя ж бачила в Данилі свою велику любов, чоловіка, для якого вона готова зробити все, що завгодно. І молодий чоловік швидко відчув, що дівчина перебуває в його повній владі.

Спочатку він просив її перенести заняття в університеті заради зустрічі з ним. Потім вимагав змінити стиль одягу. Раніше Катерина завжди одягалася в джинси і толстовки, вона стала носити міні, короткі топи і підбори. Данілю подобалося, що вона, така розумна, незвичайна дівчина, так підпала під його вплив. І він бажав усе більшого.

– Котеня, ти в мене дуже красива, – говорив він. – Але, знаєш, мені завжди подобалися дівчата з великим бюстом. Якби у тебе був трохи більший розмір, ти була б просто ідеальною.

Добре подумавши й оцінивши всі ризики, Катя зважилася на першу пластичну операцію. Даня був у захваті, хвалився друзям, що «вчена» для нього «вставила груди».

На цьому Даня не хотів зупинятися. Катерина підкачала губи, збільшила вилиці, навіть трохи поміняла повіки… Робота її страждала, колеги не розуміли, що відбувається з дівчиною, яка ще недавно була захоплена тільки наукою. Катя все частіше не приходила на пари, що викликало невдоволення інших викладачів, змушених її замінювати.

Катерині здавалося, що так і має бути. Вона жертвує собою заради того, щоб коханому було добре. І він обов’язково оцінить її зусилля. І недалеко вже пропозиція руки і серця. Будинок біля моря, троє чи навіть четверо діток, щаслива старість… У мріях Катерини малювалися ідеальні картинки. Тим часом Даня продовжував розважатися, пропонуючи їй нові і нові болісні зміни. У Катерини не було подруг, які б сказали їй, що відбувається щось жахливе, а мати дівчини не порушувала розмову про відбуваються зміни. Вона ігнорувала все, думаючи про своє спокій і не про благополуччя дочки.

Все закінчилося трагічно. Катерина зважилася на ще одне втручання: їй захотілося трохи підняти брови. Грошей у неї було мало, довелося йти до хірурга, який просив за свої послуги маленьку суму… Сталося зараження… Півроку вона провела в лікарні, перенісши кілька операцій. Після цього її зовнішність дійсно змінилася радикально.

Даня відвідав її в лікарні лише одного разу. Побачивши обличчя Катерини в набряках і шви, він волів зникнути з її життя назавжди. Хлопець не брав трубку, не відповідав на повідомлення Каті в соціальних мережах, а невдовзі вона побачила на його сторінці фото з іншою, яку він називав своєю нареченою.

Для Каті це стало ударом. Але вона змогла взяти себе в руки. Заради науки. Заради того, щоб жити далі і знову викладати і повернутися в університет, звідки їй довелося звільнитися за станом здоров’я.

Через півроку дівчинка виписалася з лікарні. Їй потрібно було відновити зовнішність. З таким обличчям викладати вона не хоче. Соромилася свого виду. А значить, потрібні гроші на операцію, складну і дуже дорогу.

– Тепер працюю у вас та ще в одному місці. І реферати пишу на замовлення, – закінчила Катерина свою розповідь.

Машина стояла біля під’їзду будинку, де жила Олена. Дівчина дивилася на Катерину, її очі блищали від сліз.
– Як він міг так з тобою вчинити? Це яким же треба бути… ? – запитала вона тремтячим голосом.

Катерина провела по обличчю руками і задумливо глянула у вікно, по якому стікали краплі дощу.
– Знаєш, але я зрозуміла дуже важливу річ. Мінятися треба тільки для себе. І ні в якому разі не слід жертвувати собою. Нікому і ніколи. Ні заради кохання, ні заради дружби…