ЗНАЙТИ ЩАСТЯ В НЕСПОДІВАНОМУ

ВIД ТОГО Б НЕ ЩАСТЯ…

– Як ти встигла, дурна дівко! Кому ти тепер потрібна з дитиною? І як ти його збираєшся виростити?! Я тобі не помічник, тож знай. Виростила тебе, а тепер ще й твій додаток! Не потрібна ти мені, збирай речі і щоб твого духу в моєму домі не було!

Катерина слухала ці крики, не піднімаючи голови. Остання надія, що тітка все ж таки пустить її пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, розбилася на очах.

– Був би живий батько…

Батька Катя не знала, а матір збив п’яний водій на переході вже понад п’ятнадцять років тому. Органи опіки вже збиралися віддати дівчинку в дитячий будинок, коли несподівано з’явилася далека родичка, якась троюрідна сестра матері. Вона забрала Катю до себе, адже власний дім і зарплата дозволили оформити опікунство без затримок.

Жила тітка в передмісті південного містечка, зеленого і спекотного влітку та дощового взимку. Дівчинка завжди була сита, охайно одягнена, до того ж привчена до праці, адже в приватному будинку з садом і невеликим городом завжди було багато роботи. Можливо, їй не вистачало материнського тепла, але кого це хвилювало?

Катя добре вчилася. Закінчивши школу, вона вступила на педагогічний факультет. Веселі студентські роки промайнули швидко, і ось закінчився безтурботний етап життя, здано державні іспити, і дівчина повернулася додому. Але цього разу повернення не радувало її.

Накричавшись, тітка, нарешті, трохи заспокоїлася:

– Все, йди з двору, щоб мої очі тебе не бачили.

– Тітка Олена, можна хоча б…

– Усе, я сказала!

Катерина мовчки взяла валізу і вийшла на вулицю. Хіба вона думала, що ось так повернеться сюди? Приниженою, покинутою та ще й вагітною, хоч термін і невеликий, але Катя все ж вирішила зізнатися, що вагітна. Не хотіла і не могла це приховувати.

Потрібно було знайти хоч якесь житло. Дівчина йшла і йшла, заглиблена в свої думки і не помічаючи нічого навколо.

А південне літо було в самому розпалі. В садах дозрівали яблука, груші, золотилися абрикоси. Виноградні лози важкими гронами звисали з численних навісів, альтанок і підпор, а синяво-фіолетові сливи ховалися під темно-зеленим листям. З дворів тягнуло солодким ароматом варення, смаженого м’яса і свіжовипечених коржів. Дуже хотілося пити. Катя підійшла до якоїсь брами і окликнула жінку, що стояла у літній кухоньці:

– Господине, не могли б ви дати води?

Павлина, ще не стара, кремезна жінка років п’ятдесяти, обернулася на голос.

– Заходь, якщо з добром.

Зачерпнула з відра кружку води і подала дівчині. Та втомлено присіла на лавочку і жадібно відпила.

– Можна я трохи у вас посиджу, дуже спекотно.

– Сідай, мила. А ти звідки будеш? Бачу, ти з валізою.

– Я інститут закінчила, хочу влаштуватися на роботу в школу. Житла от тільки немає. Не знаєте, може, хтось кімнату здає?

Павлина уважно подивилася на дівчину. Чиста, охайна, але якась виснажена і наче одурена невеселими думками.

– Можеш у мене поселитися, та й мені веселіше буде. Дорого не візьму, але домовленість, платити вчасно. Якщо згодна, пішли, покажу кімнату.

Жінка зраділа, що у неї буде постояльці — зайва копійка ніколи не завадить, а в їхньому маленькому містечку, так віддаленому від обласного центру, особливо розраховувати на підробіток не доводилося. Син жив далеко, в гості навідувався рідко, так що, з іншого боку, буде з ким коротати довгі зимові вечори.

А Катя, ще не вірячи такій несподіваній удачі, поспішила вслід за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишною, з вікном у сад, столиком, двома стільцями, ліжком і старенькою шафою. Їй цілком вистачить. Швидко домовилися про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила до управління освіти.

І полетіли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала здирати листочки календаря, так швидко летів час.

Вона потоваришувала з господинею, яка виявилася доброю і чуйною жінкою. Та й та прив’язалася до простої і скромної дівчини. По мірі можливості Катя допомагала їй по господарству, а вечорами вони часто пили чай, сидячи в альтанці в саду, адже на півдні прохолода осені настає не скоро.

Вагітність проходила легко. У Катерини не було токсикозу, обличчя залишалося чистим, лише поправилася вона вже помітно для очей. Дівчина розповіла Павлині свою нехитру історію. Тисячі таких або подібних випадків бувають у житті.

На другому курсі Катя закохалася. І не в аби кого, а в красунчика Ігоря, єдиного сина забезпечених батьків, викладачів того ж ВНЗ. Відпускати сина кудись в столицю вони не захотіли. Його шлях був визначений заздалегідь: навчання, аспірантура, викладання в інституті або наукова діяльність. Все це, само собою зрозуміла річ, поруч з батьками.

Розумний, вихований, легкий у спілкуванні молодий чоловік завжди був душею будь-якої компанії і, звісно ж, подобався дівчатам. Багато хто був радий дружити з ним. Але він звернув увагу саме на скромницю Катю. Можливо, йому сподобалася її сором’язлива усмішка, м’які карі очі або тендітна фігура з трохи кучерявим волоссям? А може, він відчув у ній рідну душу або той внутрішній стрижень, який буває у людей стійких, що не піддаються ударам долі? Трудно сказати. Але решта навчальних років молоді люди майже не розлучалися. Майбутнє Каті уявлялося у рожевому кольорі і поруч з Ігорем.

Той день дівчина пам’ятала до дрібниць. Вранці вона раптом чітко зрозуміла, що не може дивитися на їжу, що не переносить деякі запахи, що вже кілька днів її нестримно нудить. І найголовніше, адже у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест на вагітність, прийшла до гуртожитку, випила склянку води і почала чекати. Так і є, дві смужки. Дівчина дивилася на них, все ще не вірячи своїм очам, так, дві смужки. Над державними іспитами, а тут таке! І як сприйме це звістку Ігор? У їхні плани діти поки не входили.

Несподівана хвиля ніжності до маленької людини всередині неї раптом нахлинула на дівчину.

– Маленький…, – прошепотіла Катя, погладивши живіт.

Дізнавшись про все, Ігор вирішив цього ж вечора познайомити Катю з батьками.

Згадуючи цю зустріч, дівчина не могла стримати сліз. Коротко розповіла, що батьки Ігоря запропонували їй зробити аборт і після здачі державних іспитів їхати з міста, звісно ж, одній. Ігорю потрібно займатися кар’єрою, і не пара вони.

Яким був їхній розмов малої з сином, Катя могла лише здогадуватись. На наступний день Ігор мовчки зайшов до неї в кімнату, поклав на стіл конверт з грошима і так само мовчки вийшов.

Про аборт Катя не думала. Вона вже любила цю крихітну істоту, що жила в ній. Це її дитина, і тільки її. Але важко їм буде, допомоги-то нікому. І після недовгих роздумів дівчина вирішила все ж таки взяти гроші, які залишив Ігор, тверезо обдумавши, що вони їй ой як знадобляться.

Вислухавши Катіну історію, Павлина по-жіночому пожаліла дівчину:

– Всяке буває. У житті це не найстрашніше. Не ти перша, не ти остання. Молодець, що аборт не робила, не погубила невинну душу. Дитинка ж не винна ні в чому, буде тобі утішенням, а там, можливо, все і складеться на краще.

Але Катя навіть чути не хотіла, що з Ігорем може ще все владнатися. Її як відвернуло. Не могла вона пробачити своє приниження. І занадто яскраво було спогад, як просто він відмовився від неї, не зробивши навіть спроби пояснити.

Час плинув. Катя вже не працювала, ходила як качечка, перевалюючись з боку в бік. І з нетерпінням чекала, коли ж з’явится на світ її дитинка. Розгледіти, хто ж буде, хлопчик чи дівчинка, лікарка на УЗД не змогла. Так це було й неважливо, аби був здоровенький.

Наприкінці лютого в суботу у неї розпочались перейми, і Павлина відвезла її в лікарню. Пологи пройшли спокійно, Катя народила міцного здоровенького хлопчика.

– Юрасик, Юрцю, – шепотіла вона і гладила малюка по пухкій щічці.

Катя потоваришувала з іншими жінками у палаті. Вони-то і розповіли дівчині, що два дні тому тут народила дівчинку дружина начальника прикордонного загону. Правда потім виявилося, що вони навіть не розписані і жили в цивільному шлюбі.

– Ти не уявляєш, він її квітами просто завалив! Медикам коньяк з цукерками поставив. Приїздив на уазіку кожен день. Тільки неладно у них було. Вона весь час казала, що не хотіла дітей і забеременіла по дурості. А потім залишила дитину і втекла. Записку залишила, що відмовляється від нього, що не готова до дітей. Уявляєш?!

– А дитина-то як?

– Та як, з пляшечки годують, але сестра казала, що краще до грудей прикласти. А хто погодиться. Своїх дітей годувати треба.

У години годування принесли дівчинку.

– Може погодує хто? Слабенька вона, — сестричка з надією подивилася на молодих матусь.

– Дайте мені, жаль бо дитину, — Катя обережно поклала сплячого сина на ліжко і взяла малечу.

– Ой, біленька яка! А маленька! Буду звати її Марічкою.

Порівняно з міцним Юрасиком дівчинка була зовсім крихітна.

Катя приклала її до грудей, і малеча радісно зацмокала, але через кілька хвилин вже випустила сосок і солодко засопіла.

– Я ж казала, слабенька, – сказала медсестра.

І Катя стала годувати двох.

Дня через два в палату зайшла сестричка і повідомила, що приїхав батько дівчинки і хоче побачити дівчину, яка годує його дочку. Так Катя познайомилася з начальником прикордонного загону капітаном Хорунжком Дмитром Васильовичем, молодим чоловіком середнього зросту і твердим поглядом синіх очей.

Подальші події медперсонал пологового відділення лікарні, а потім, з подачі згаданих працівників, і весь місто згадував ще дуже довго, тому що фінал цієї історії гідний того, щоб її пам’ятали.

У день Катіної виписки всі: лікарі, медсестри, санітарки, зібралися на поріжку, перед яким стояв уазік, прикрашений блакитними і рожевими кулями. Молодий військовий з капітанськими погонами на плечах допоміг Каті піднятися в машину, в якій вже сиділа Павлина, і передав їй спочатку блакитний, а потім рожевий пакунок.

Посигналивши на прощання, машина рушила з місця і скоро зникла за поворотом.

От так вже воно буває, не знає людина, якими будуть наслідки її вчинків. А вони бувають непередбачуваними, тому що життя, подекуди, підносить такі сюрпризи, вигадати які просто неможливо.