ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ

ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ.

У Галини був чудовий настрій. Важкі пологи закінчилися благополучно. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцю планети. Галина працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після нелегкої зміни вона поспішала додому.

Руки відтягували сумка та пакет із продуктами. Чоловік намагався посадити її за кермо, щоб вона не залежала від автобусів, коли його немає вдома, а він часто виїжджав з міста у службових справах. Він навіть дав кілька уроків водіння, але вона не змогла. Вона боялася… боялася до жаху.

Річ у тім, що в дитинстві Галина дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає той страх, що насувався на неї! Чесно кажучи, вона й на пасажирському сидінні некомфортно себе почуває, а самій за кермо? Ніколи!

Завтра вихідний, і завтра у Галини день народження – 40 років. День народження вона, свято вірячи в прикмети, вирішила не святкувати. Так, чисто в сімейному колі, коли вся родина збереться дома.

До зупинки залишалося зовсім нічого. Галина відчула, що таки сильно втомилася. Раптом вона послизнулася (це завжди відбувається несподівано), нога поїхала вбік, і Галина разом зі своїми сумками впала в замет! Привітавши себе з м’яким приземленням, вона міркувала, як би їй культурніше піднятися?

– Пані, Ви не забилися?
Голос пролунав із-за правого плеча.
– Не можете встати? Дайте мені руку! –

І хто ж їй руку пропонує? А він нічого, приємний такий чоловік, приблизно одного віку з Галиною, доброзичливе, спокійне обличчя, привітна усмішка…

Він легко витягнув Галину зі снігу, допоміг струсити сніг із одягу.
– Ви, як завжди, поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, вони раніше не зустрічалися. Вона подякувала йому. Пора йти.

– Ви дуже втомилися, Галино, – сказав він уже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг сказати тільки найближчий человек.
– Ви дуже втомилися, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Галина.
Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Хочу зробити Вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Хай завтра моє життя зміниться на краще! І Ваше життя обов’язково зміниться на краще. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Галина.

Незнайомець попрощався і звернув за ріг будинку. А ось і той самий автобус.
Дім, як завжди, чекав на господиню в розкиданому стані. У передпокої безлад, у кухонній раковині гора немитого посуду. Песик Ваня скиглив біля своєї порожньої чашки і докірливо дивився на господиню.

Насамперед нагодувати Ваню, прогулятися з ним. Напівзамерзлого песика два роки тому знайшла на вулиці донька. Принесла додому і вмовила матір залишити його, клятвено пообіцявши самостійно доглядати його. Доглядала… тижні два, а потім турбота про знайду плавно перейшла до Галини.

Скільки минуло часу? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не турбувався щодо неприготовленої вечері. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Донька у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь попередив, що не зможе приїхати. Треба все ж таки завтра приготувати якусь святкову страву, а поки можна відпочити на самоті.

Самотність – це така розкіш, ніхто не турбує своїми проблемами, не тисне на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, слухати музику, читати книгу… Але хочеться тільки спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і сама не розуміючи навіщо прошепотіла, – Хай завтра моє життя зміниться на краще. –

Ранком дзвінок у двері став повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивовижніше, що він сяяв, як начищений п’ятак, а не хмурився з буркотливим виразом обличчя, як зазвичай.
– Здрастуй, сонце моє, – сказав чоловік ніжно.

У Галини шок. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись сильно засмучувалася через його неласкавість, потім звикла.
І ось, коли вже зовсім звикла до життя без телячих ніжностей… Ну й ну! Вроде тверезий, у руках об’ємний пакет.

– З днем народження! Я так заскучав, домовився і примчав додому. Без мене завершать, – і все це тим же лагідним голосом.
Галина відступила назад, не в змозі повірити. Микола увійшов, поставив пакет, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милі слова.

А де звичне бурчання і незадоволений вигляд? Галина дивувалася все більше і більше. Зовсім забуте відчуття щастя нахлинуло теплою хвилею.
Зазвонив телефон.

– З днем народження мамочко! Найдобрішою, найулюбленішою, найгарнішою! Я до обіду приїду і бабуся теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – верещала донька.

Потім головний лікар привітав і порадував, що можна взяти безнадійно забуті з минулого року три дні відгулу. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнтки…

До хорошого звикаєш швидко. Галині здавалося, що так було завжди. І достаток хорошого зовсім не здавався дивним.
Увечері, проводивши гостей, Галина пішла в сусідній парк прогулятися з песиком.
Учорашній незнайомець з’явився зовсім несподівано, – Хороший був день, Галина? З днем народження тебе! –

– Зачекайте, звідки Ви знаєте моє ім’я? Ми з Вами ніколи не зустрічались, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо запитала Галина.

– Ми знайомі 40 років, Галино. Тобі це важко зрозуміти, але ти постарайся. Я з тобою з першого дня твого життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років і ти вибігла за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка промчала повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це суворо між нами.

А коли ви з університетською компанією будзагону пішли купатися на незнайому річку, ти вивихнула ногу (це моя робота), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна вирва і ти повинна була потрапити в неї.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Впади ти на хвилину раніше, однозначно зламала б ногу.

Я тобі допомагаю постійно, ненав’язливо і непомітно. Я і надалі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, доньку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!

Ти звалюєш на свої плечі непосильне навантаження. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш на любов від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, будуть тільки користуватися тобою!
Я порушив протокол і матеріалізувався, щоб донести до тебе цю думку, треба себе любити! –
– Ви, дійсно, знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалася Галина.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте підступ. Ти не помітила, що у мене широке пальто? – він розкрив його, повернувся боком і Галина побачила складені крила.
– А тепер прощавай! Мені пора, – сказав він їй і розчинився в пелені падаючого снігу.

P.S
– Казка, – скажете ви, мої любі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я вам бажаю цього від щирого серця!