Директор сільської школи закрутив роман з прибиральницею, а от дочку признавати не захотів

Марина була першою дівчиною на селі. Працювала в школі прибиральницею. Була працьовитою та вродливою. Багато хлопців женихалося до неї, а покохала вона директора школи. Дарма, що той був старший одружений чоловік. Мирон Петрович, зрадив своїй дружині Ірині Євгенівні, яка теж працювала в школі вчителем біології. 

Незабаром Марина народила донечку Анастасію.Все село гомоніло, бо всі знали, хто є батьком Асі.

Дівчинка дуже була схожою на батька. Ірина Євгенівна забрала синів, звільнилася з роботи і поїхала до батьків на Львівщину. Втікла від сорому та людських безглуздих розмов. Мирон Петрович теж незабаром звільнився з роботи і поїхав до родини, бо синів неймовірно любив.

Джерело:osoblyva.com

Ася росла славною дівчинкою. Добре вчилася в школі, допомагала мамі по господарству.Дівчина закінчила школу із золотою медаллю, але на державне навчання вступити не вдалося. Подружки мали гірші оцінки, а вступили до університету. Головне- мати блат. Ася змушена була піти працювати прибиральницею у школі. В Марини серце кров’ю обливалося, що її єдина донька, її розумниця мусить мити підлогу, коли її ровесники, до того ж не такі розумні, як вона, сиділи за студентськими лавами.

Через рік до школи по направленю приїхав молодий учитель хімії Дмитро. Він закохався в Асю, потім вони одружилися.Його батьки були не в захваті  від новини, що їхня невістка  без вищої освіти. Закохані одружилися. Ася вступила на заочну форму навчання у педагогічний університет. На четвертому курсі вже викладала географію у рідній школі.

Минуло 20 років. Сьогодні Анастасія Миронівна чудова мама і дружина, а також директор школи у рідному селі, де колись працювала прибиральницею. Колишні випускники  організували традиційну зустріч, запросили колишніх учителів, у тому числі й Мирона Петровича  з дружиною. Мирон Петрович  приїхав один. Ірина Сергіїна  не захотіла приїхати. Мирон Петрович знав, що у нього є дочка, проте як склалася її доля не знав.

Та коли побачив директорку школи — його наче окропом обдали. Зрозумів, що перед ним — донька. Ну дуже вона була схожою на нього.  Він побіг до сусідки, яка жила поруч, попросив зрізати букет троянд.

—Пробач мене, донечко… Прийми цей букет.

Ася знала все про батька. Мама їй все розповіла, коли дівчинка підросла.

— Дякую, тату, — відповіла, прийнявши букет, — і сльози радості покотилися з очей обох.

Селяни ще довго обмивали кістки, смакували подробиці. Бо доля кожної людини як на долоні.