Одна ложка застигла її на порозі власної спальні

Дощ у Чернівцях того листопада йшов зрідка, тоненькими нитками, і Ліда чула, як краплі стукають об жерстяний підвіконник готелю "Буковина", де вони святкували весілля. Їй було двадцять шість, вона працювала бухгалтеркою на меблевій фабриці й нарешті вийшла заміж за Тараса — інженера з газорозподільної станції, з яким зустрічалася три роки. Весілля закінчилося о пів на дванадцяту, гості роз'їхалися таксі й маршрутками, а вона стояла у ванній кімнаті знятого на ніч номера й змивала туш, яка вже давно розтеклася по щоках від сміху й утоми.

За стіною почулися кроки, потім різкий стукіт у двері.

— Ліда, — голос Тараса був якийсь придушений, — мама випила зайвого. Внизу гамірно, хай тут перепочине.

Вона вийшла з рушником на плечах і побачила свекруху, Галину Іванівну, яка тримала в руках подушку так, ніби це була найдорожча річ у світі. Жінка хиталася, пахло від неї коньяком і парфумом "Красная Москва", які та носила ще з радянських часів, блузка з глибоким вирізом з'їхала набік, обличчя горіло плямами.

Ліда хотіла відвести свекруху до вітальні номера, де стояв розкладний диван, але Тарас перехопив її за лікоть.

— Нехай тут ляже, це ж одна ніч.

Одна ніч. Весільна ніч.

Вона мовчки взяла свою подушку й перебралась на той самий диван у вітальні, куди щойно намагалася відправити свекруху. Цілу ніч дослухалася до скрипу підлоги за стіною, до чиїхось кроків туди-сюди, до приглушених голосів, які то стихали, то знову з'являлися. Заснула тільки під ранок, коли за вікном уже сіріло небо над старим костелом навпроти готелю.

О шостій вона прокинулася від холоду — ковдра сповзла, а батарея в старому будинку працювала абияк. Треба було будити Тараса, щоб їхати зустрічати родичів, які приїжджали electричкою з Кіцманя. Вона піднялася на другий поверх номера, де була спальня, обережно відчинила двері.

Тарас лежав на спині. Галина Іванівна — зовсім близько, у тому самому ліжку, яке Ліда віддала їй напередодні.

Ліда підійшла, простягнула руку, щоб торкнути чоловіка за плече. І зупинилася, побачивши простирадло.

На білій тканині біля подушки свекрухи лежала чайна ложка з написом "Готель Буковина" — і поряд, приклеєна власним соком до простирадла, розчавлена долька мандарина. Такі мандарини стояли внизу, у вазі на столі для гостей, — Галина Іванівна, видно, прихопила жменю нагору, коли вдавала, що падає з ніг від сп'яніння.

Ліда стояла й дивилася на цю мандаринову пляму, на ложку з логотипом готелю, і раптом усе стало на свої місця настільки чітко, що аж дихати стало важче. Жінка, яка нібито ледве трималася на ногах, примудрилася донести до другого поверху вазочку з фруктами і чайну ложку, акуратно вмоститися в чужому весільному ліжку й навіть щось поїсти перед сном. П'яна так не робить. П'яна падає одразу.

Вона розбудила Тараса тихим поштовхом у плече. Той сів, кліпаючи, побачив матір поруч, зойкнув і сів на самий край ліжка, ніби обпікся.

— Ліда, я… вона тут просто заснула, я думав вона на своєму боці…

— Тарасе, — сказала Ліда спокійно, дивлячись на мандаринову пляму, — твоя мама не спала п'яна. Вона їла мандарини в моєму ліжку в мою весільну ніч. І ти дав їй це зробити.

Він почав щось бурмотіти про те, що не хотів скандалу, що мама важко переживає, що батько покинув сім'ю двадцять років тому і відтоді Галина Іванівна звикла, що син — це все, що в неї є. Ліда слухала й дивилася, як свекруха, вже прокинувшись, підводиться на лікті й дивиться на неї без жодного сорому — навпаки, з якимось задоволенням, ніби перевіряла, скільки ця невістка витримає.

Наступні три місяці Ліда мовчала. Переїхала до Тараса в його квартиру на Роші, готувала вечері, ходила на роботу, посміхалася на сімейних недільних обідах у Галини Іванівни на Садгірському масиві, де та щоразу знаходила привід сказати щось про "невісток, які не вміють вести господарство" чи "молодь, яка не поважає старших". А ще свекруха продовжувала приходити без попередження — то з каструлею борщу "бо Тарасику треба поїсти нормально", то просто "перевірити, чи все гаразд у хаті", і одного разу Ліда застала її в спальні — та переставляла подушки на ліжку "бо так зручніше спати синові".

Тоді Ліда пішла до нотаріуса на вулиці Кобилянської й забрала документи на квартиру, яку вони з Тарасом купили в кредит ще до весілля, — там була її частка, сорок відсотків, за які вона віддала успадковані від бабусі дванадцять тисяч доларів. Юрист порадив оформити шлюбний договір заднім числом було неможливо, зате можна було чітко зафіксувати частки й порядок користування житлом. Вона зробила саме це: візит до нотаріуса, підпис, і в договорі з'явився пункт про те, що ключі від квартири міняються, і новий комплект отримують лише двоє — вона і Тарас.

Замок поміняли в суботу, поки Галина Іванівна була на дачі в Лужанах. У неділю та прийшла зі своєю звичною каструлею, спробувала відкрити двері старим ключем — той не підійшов. Постояла на сходовому майданчику під дверима, подзвонила у двері, потім у мобільний Тарасу.

Ліда відчинила сама, тримаючи в руках теку з копією нотаріально завіреного договору.

— Галино Іванівно, ключі більше не підходять, бо замок новий. Якщо хочете зайти — дзвоніть заздалегідь, домовимося про час. Це наша з Тарасом квартира, і я тепер офіційно співвласниця сорока відсотків.

Свекруха переводила погляд з теки на замок, з замка на невістку, і вперше за весь цей час не знайшла що сказати. Каструля з борщем так і лишилася стояти на сходах, поки Тарас, вийшовши на галас, мовчки забирав її і заносив у квартиру.