ЗУСТРІЧ З ЯНГОЛОМ.

ЗУСТРІЧ ІЗ АНГЕЛОМ

У Ніни був чудовий настрій. Важкі пологи завершилися успішно. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцю планети. Ніна працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після складної зміни вона поспішала додому.

Руки обтягували сумка та пакет із продуктами. Чоловік намагався посадити її за кермо, щоб вона не залежала від автобусів, коли він відсутній вдома, адже часто їздив у відрядження за місто. Він навіть провів кілька уроків водіння, але Ніна не змогла. Вона боялася… боялася до жаху.

Річ у тім, що в дитинстві Ніна дивом не потрапила під машину. Досі пам’ятає той страх, що навис над нею! Чесно кажучи, їй і на пасажирському місці було некомфортно, а самому за кермо? Ніколи!

Завтра вихідний, і завтра у Ніни день народження — 40 років. Вона вирішила не святкувати свій день народження, свято вірячи прикметам. Тільки у сімейному колі, коли вся сім’я збереться вдома.

До зупинки залишалося зовсім нічого. Ніна відчула, що таки сильно втомилася. Раптово вона послизнулася (це завжди стається несподівано), нога поїхала вбік, і Ніна разом зі своїми сумками впала в сніг! Привітавши себе з м’яким приземленням, вона міркувала, як би їй культурніше піднятися.

– Дівчино, Ви не забилися? Голос пролунав із-за правого плеча. – Ви не можете встати? Дайте мені руку! –

Хто ж їй подає руку? А він нічого, приємний такий чоловік, приблизно одного віку з Ніною, доброзичливе, спокійне обличчя, чарівна усмішка…

Він легко витягнув Ніну зі снігу, допоміг струсити сніг із одягу. – Ви, як завжди, поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, раніше вони не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.

– Ви дуже втомилися, Ніно, – сказав він уже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг сказати тільки найдорожчий чоловік. – Вам не можна так втомлюватися, – тихо повторив незнайомець. – Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Ніна. Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Я хочу зробити Вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще! І Ваше життя обов’язково зміниться на краще. Тільки не забудьте! – – Не забуду, – усміхнулась Ніна.

Незнайомець попрощався і звернув за кут будинку. А ось і довгоочікуваний автобус. Дім, як завжди, чекав господиню в розкиданому стані. У передпокої безлад, на кухні в раковині гора немитого посуду. Песик Даня скулився біля своєї порожньої чашки і докірливо дивився на господиню.

У першу чергу треба годувати Даню, гуляти з ним. Замерзлого песика два роки тому знайшла на вулиці донька. Принесла додому і вмовила матір залишити його, клятвенно обіцяючи самостійно доглядати за ним. Доглядала… тижні два, а потім турбота про знахідника плавно перейшла до Ніни.

Скільки часу минуло? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не переживав через неприготовану вечерю. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Донька у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь попередив, що не зможе приїхати. Треба все-таки завтра приготувати якусь святкову страву, а поки можна відпочити на самоті.

Самотність – це така розкіш, ніхто не турбує своїми проблемами, не давить на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, слухати музику, читати книжку… Але хочеться тільки спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і, сама не розуміючи навіщо, прошепотіла, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще. –

Раннім ранком дзвінок у двері став повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивніше було те, що він сяяв, як нова копійка, а не хмурився з вередливим виразом обличчя, як зазвичай. – Здрастуй, моє сонце, – сказав чоловік ніжно.

У Ніни шок. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись дуже засмучувалася через його неласковість, але згодом звикла. І ось, коли вона вже зовсім звикла до життя без ніжностей… Ну і ну! Виглядає тверезо, у руках великий пакунок.

– З днем народження! Я так засумував, домовився і повернувся додому. Без мене закінчать, – і все це тим же ніжним голосом. Ніна відступила назад, не вірячи своїм вухам. Микола зайшов, поставив пакунок, обійняв, поцілував, муркочучи якісь милі слова.

А де звичне бурчання та невдоволений вигляд? Ніна дивувалася більше й більше. Забуте відчуття щастя накотило теплою хвилею. Задзвонив телефон.

– З днем народження, матусю! Найдобріша, найлюбиміша, найкрасивіша! Я приїду на обід і бабуся теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – щебетала донька.

Пізніше головний лікар привітав і порадував, що можна взяти три дні відгулів, про які давно забула. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнти…

До хорошого швидко звикаєш. Ніні здавалося, що так було завжди. І багато хорошого зовсім не виглядало дивно. Ввечері, провівши гостей, Ніна пішла у сусідній парк погуляти з песиком. Вчорашній незнайомець з’явився зовсім несподівано, – Гарний був день, Ніна? З днем народження тебе! –

– Почекайте, звідки Ви знаєте моє ім’я? Ми з Вами ніколи не зустрічалися, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо запитала Ніна.

– Ми знайомі 40 років, Ніна. Тобі це важко зрозуміти, але ти постарайся. Я з тобою з першого дня твого життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років і ти вибігла за м’ячиком на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка промчала мимо? У тебе не було шансів вижити. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це суворо між нами.

А коли ви студентською компанією на будівельному загоні пішли купатися на незнайому річку, ти підвернула ногу (моя робота), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна вирва, і ти повинна була в неї потрапити. А вчора, хто тебе посадив у сніг? Якщо б ти впала на хвилину раніше, однозначно зламала б ногу.

Я тобі допомагаю постійно, ненав’язливо і непомітно. І далі буду завжди поряд, така служба. Але… мені важко з тобою. Ти любиш чоловіка, доньку, маму, подруг, пацієнтів, а себе? Ти ж себе не любиш!

Ти берешся за непосильний обсяг роботи. Ти абсолютно не любиш себе і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, просто будуть тобою користуватися! Я порушив протокол і став видимим, щоб донести до тебе цю думку, треба любити себе! – – Ви дійсно знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалась Ніна.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте обман. Ти не помітила, що в мене широке пальто? – він розстебнув його, повернувся боком, і Ніна побачила складені крила.

– А тепер прощай! Мені пора, – сказав він їй і розчинився в пелені снігу, що падає.

P.S. – Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі. – Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк. Любіть себе і будьте щасливі! Я вам бажаю цього від усієї душі!