Я поїхала на дачу без попередження чоловіка, щоб дізнатися, чим він там займається потай: коли я відчинила двері, мене охопив жах

Колись давно я вирішила поїхати на хутір, не сказавши чоловікові, щоб дізнатися, чим він там займається потайки. Коли ж відчинила двері, мене огорнув жах.
З чоловіком ми мали хату в селі. Часто їздили туди на вихідні садили квіти, збирали овочі з городу або просто відпочивали від міської метушні.
Але останнім часом він усе частіше знаходив причини, щоб не їхати. То робота, то втома, то якісь справи. Я не надавала цьому значення хто знає, у всіх бувають важкі часи.
Але одного разу розмовляла по телефону із сусідкою, і вона ненароком обмовилася:
Учора бачила твого чоловіка на хуторі.
Я здивувалася.
Не може бути! Він же був на зміні.
Ні-ні, я точно його бачила, наполягала вона.
Я опустила слухавку, а в голові почали крутитися найгірші думки. «Невже у нього є коханка? Може, він таємно зустрічається з нею в хаті?»
Наступного вихідного чоловік знову відмовився їхати.
Може, тоді я сама поїду? запропонувала я.
Ні! різко відповів він. Я хвилюватимусь, не хочу, щоб ти їхала сама.
Така рішучість лише посилила мої підозри. Коли він вийшов із хати, я вирішила простежити за ним. І, як я й думала, він подався на хутір.
Я вичекала трохи часу й теж приїхала. Підійшла до дверей, серце билося так, наче хотіло вистрибнути з грудей. Відчинила двері і завмерла від жаху. Краще б там була коханка, ніж те, що я побачила.
Обережно увійшла всередину й прислухалася. Тиша. Але з комори долітав якийсь дивний запах важкий, із солодкувато-металевим відтінком. Я зробила крок туди, відчуваючи, як холодний піт виступив на спині.
Всередині, на деревяних балках, висіли шкури тварин. Це вже було неприємно, але мій погляд миттєво зупинився на тому, що прикувало мене до місця: серед них висіло щось, що занадто нагадувало людську шкіру.
Я не хотіла вірити своїм очам.
У цю мить у дверях зявився чоловік. Його обличчя зблідло, коли він зрозумів, що я все побачила.
Це це полювання, пробурмотів він, роблячи крок до мене. Я нещодавно почав цим займатися. Не хотів тебе лякати
Я дивилася на нього, не рухаючись. Всередині щось кричало, що він бреше. Але я зробила вигляд, що повірила. З мукою посміхнулася й сказала:
Гаразд. Розумію. Просто не чекала
Він розслабився, опустив плечі. Ми мовчки повернулися в хату, але я відчувала його погляд у спину наче він намагався зрозуміти, чи дійсно я йому повірила.
Тієї ночі я не змкнула очей. А вранці, як тільки він вийшов, тремтячими руками набрала номер міліції. Я знала: краще нехай перевірять, ніж потім зясується, що мої найстрашніші здогади правда.