Андрієві ставало дедалі складніше. Він хотів, щоб поруч була нормальна жінка. Думки покинути Ніну з’являлися, але він боявся осуду. Адже життя в нього одне, й він не міг принести його в жертву. А коли лікар сказав, що Ніні залишилося не більше року, він вирішив потерпіти.

– Андрію, пообіцяй, що не залишиш Ларису, – благала його знесилена дружина. – Ти ж знаєш, яке в неї здоров’я. Їй потрібен постійний догляд. Я розумію, що це непросто, але дуже боюся, що вона сама не впорається. Ти будеш її опікуном ще два роки. Будь ласка, зроби все як треба.

Андрій кивав, але в душі сподівався, що це все незабаром закінчиться. Коли Ніна вперше захворіла й отримала страшний діагноз, він був у шоці. Потім сподівався, що її вилікують, але з часом просто втомився. Особливо важко було через постійну присутність хворобливої пасербиці, яка, по суті, не мала до нього жодного відношення.

Лариса жила тихо, немов тінь, у своїй кімнаті. Але Андрієві ставало дедалі складніше. Він хотів, щоб поруч була нормальна жінка. Думки покинути Ніну з’являлися, але він боявся осуду. Адже життя в нього одне, й він не міг принести його в жертву. А коли лікар сказав, що Ніні залишилося не більше року, він вирішив потерпіти.

На кону була велика чотирикімнатна квартира, яку Ніна отримала у спадок від чоловіка. Щоправда, залишалася ще Лариса, але вона завжди була лише якоюсь хворобливою тінню. Андрій вирішив, що позбутися її буде нескладно – без жодного злочину.

Похорон Ніни пройшов швидко. За час її хвороби всі друзі відійшли.

На похороні він познайомився з одинокою жінкою, яку підвіз додому. Виявилося, вона посварилася зі своїм чоловіком, і той навіть не дав їй грошей на таксі. Ліза, попри свої 30 років, легко ставилася до життя. Андрій скучив за такою легкістю й поступово закохався.

Сам не помітив, як Ліза зайняла всі його думки. Менше ніж за місяць він привів її в квартиру. І тут почалося: Лариса поводилася зухвало, довго сиділа з ними, грубіянила Лізі. Хоча вже не могла піднятися з дивана, але постійно втручалася.

Одного разу Ліза заявила:
– Або ти щось робиш, або я їду.

«Цікаво, що я можу зробити?» – подумав Андрій.

– Ти пропонуєш її позбутися?
Ліза задумливо глянула на нього.

– А ти не зміг би навіть заради мене?

Андрій із жахом подивився на неї. Ліза посміхнулася:
– Та годі, розслабся, такі жертви не потрібні. Але ж ти казав, що у твоєї Ніни є якийсь будинок, куди ви їздили?

– Так, їздили кілька років тому. Це був її бабусин дім.

– І що з ним зараз?

– Звідки мені знати?

– А дорогу туди знайдеш?

– Знайду. Та що там шукати, адреса записана.

Ліза сіла на диван і кинула:
– Ти дурніший, ніж я думала.

– Лізо, говори прямо, якщо щось хочеш сказати.

– Все просто. Розкажи сусідам, що лікар прописав Ларисі свіже повітря. Скажи, що ти найняв доглядальницю і відвіз її на кілька місяців у село. А що це за село і що Лариса буде там одна – ніхто не повинен знати.

Андрій задумався. Це ж не злочин. Усі будуть думати, що він піклується про Ларису.

Три дні потому все було готово.
– Ларисо, ми їдемо в село, – повідомив він.

Дівчина, лежачи, обережно піднялася з ліжка.
– У село? Навіщо?

– Лікар сказав, що тобі найкраще допоможуть свіже повітря і сонце.

Лариса посміхнулася.
– А лікаря випадково не Лізою звати?

Андрій зморщився.
– Чому ти до неї так неприязно ставишся? Вона ж хоче для тебе лише добра.

За кілька годин вони були в дорозі. Лариса взяла навіть стару ляльку – мабуть, через постійні хвороби у неї стався провал пам’яті.

По дорозі вони зупинилися біля базару. Якась бабуся розмовляла з Ларисою, показувала трави й розповідала про їхні лікувальні властивості.

– А твою хворобу жодна трава не вилікує, – раптом сказала вона Андрієві.

– Яку хворобу? – здивувався він.

– Боягузтво і жадібність.

***

Будинок виявився великим. Андрій залишив Ларису з бабусею та швидко поїхав. Але через два роки, маючи борги, вирішив повернутися. Він збирався продати цей дім, але на місці побачив… здорову, усміхнену Ларису.

– Забирайся звідси, тату, – сказала вона. – Це мій дім.

Андрій зрозумів, що його плани зруйнувалися.