Звичайний офісний гул припинився з появою менеджера з таємничою гостею.

Офіс наповнився звичними розмовами. Зайшла менеджерка з якоюсь непримітною дівчиною.

— Познайомтеся, дівчата, це Оксана, вона тепер буде працювати з вами замість Кості. Він пішов на підвищення. Думаю, ви знайдете спільну мову, — сказала Тамара Петрівна і вийшла.

Оксана сіла за стіл Костя. Вийняла красиву чашку та маленький портрет чоловіка. Одразу почала працювати. Наче прийшла сюди кілька років тому.

Почулося бряцання дзвіночка, і всі, як на команду, встали та вирушили на бізнес-ланч. Лише Марина залишилась. Її переповідала цікавість, який саме портрет новенька поставила на стіл.
З рамки на неї дивився вродливий чоловік з чарівною усмішкою та рівним рядом красивих зубів.

— Хто це може бути? — гадала Марина, — актор, співак?
Вона клацнула смартфоном і пішла обідати. Дівчата сиділи за одним столом і слухали новеньку.
— Ми з Сашком познайомилися три роки тому за досить дивних обставин, ви не повірите, що таке буває.
— Розкажи, розкажи, — просили дівчата.
Спогади перенесли її три роки назад, коли вона працювала в великій компанії, то чи логіст щось переплутав, чи вона, відправили не той товар компанії її майбутнього чоловіка. Відправили саме її розбиратись.
Оксана була розумним і грамотним фахівцем і вміла вести переговори. Всіх зводила з пантелику її зовнішність — непримітна, без макіяжу. Ну, “сіра мишка”. Але як тільки починалися переговори, вона перетворювалася на удава. М’яко і ніжно вона розслаблювала співрозмовника і досягала своїх цілей.
Шеф, знаючи її методи, відправив саме її. Дівчина на ресепшені повідомила:
— 312 кабінет, Єгоров Олександр.
Вона ввійшла без стуку, представилась.
— Оксана, ми вам товар відправили, логісти наплутали.
І далі пішли пояснення. Олександр дивився на неї і не вірив своїм очам.

— Так адже це вона, він бачив її давним-давно уві сні.
Її руде волосся трохи хиталося, зелені очі дивилися на нього прямо і чесно. Говорила рівно і спокійно.
Оксана приготувалася, як раніше, до атаки, раптом Олександр сказав:
— Оксана, ми не будемо писати претензій, сподіваюся, це більше не повториться.

Вона підвелася і попрощалася. Через два дні він чекав її біля виходу з офісу. Оксана вийшла останньою.
— Оксанко, — закричав він, махаючи рукою, — ми з вами спілкувалися два дні тому.
— Добрий вечір, Олександре. Пам’ятаю, — відповіла спокійно без кокетства.
— У мене є два квитки в театр, не хочете скласти мені компанію? Мама прихворіла, — збрехав Олександр.

— Можу скласти, коли вистава, Олександре?
— Через дві години сьогодні, у вас ще маса часу. Якщо вам треба переодягнутися, я вас відвезу.
— Хитрий хід, — подумала Оксана і погодилася.
Він чекав її біля під’їзду. Коли вона вийшла, він побачив зовсім іншу Оксану в чорному платті, що облягло її бездоганну фігуру.

Він навіть спершу не впізнав її, так вразило його це перетворення. Макіяж був вечірній, ненав’язливий. Він сидів поруч під час вистави і часом поглядав на Оксану. Було видно, що вона знавець театру і, ймовірно, читала п’єсу.

Після вистави він запропонував піти в ресторан. Оксана ввічливо відмовила, пославшись на те, що завтра важкі переговори. Олександр відвіз її додому та поїхав. Наприкінці тижня він знову чекав на неї, і вони поїхали гуляти.
Через два місяці, як завжди, він чекав на неї після роботи.
— Мама хоче з тобою познайомитися, ти не проти?
— Я теж мріяла зустрітися з нею.
Мама зустріла їх гостинно, пили чай з варенням з райських яблучок, пирогом з абрикосами та різними смаколиками. Бесіда була невимушеною. Оксана розповідала Вірі Василівні (матері Олександра) про рецепт її бабусі, як вони готували варення з райських яблук, про тата, що загинув під час випробувань, про маму, викладачку історії в школі.
Олександр відвіз її додому.
— Ти мамі дуже сподобалася, я радий.
Так вони стали зустрічатися майже щодня. Через рік відгуляли весілля.

Вона замовкла. Дівчата слухали її і таємно їй заздрили. Лише Марина думала:
— Що він у ній знайшов, у цій “сірій миші”? Ні краси, ні вроди. Чому таким щастить? А вона гарна, ноги від вух, вся така, чіпляються якісь, то відразу в ліжко тягнуть, або після тижня знайомства виявляються одруженими.
Пролунав дзвінок, дівчата всі, як по команді, піднялися і пішли в офіс. Марина підійшла до Світлани.
— Дивись, це її чоловік! Ти в це віриш? Я ні. Вона все вигадує. Невже такий до неї клюнув?
Вечором після роботи всі виходили з офісу, коли вийшла Оксана, засигналила машина. Вийшов чоловік.
— Оксанко, я тут, — він помахав їй рукою.
Це був той самий чоловік з фото.
— Невже дійсно він її чоловік? — подумала Марина, чому не я? Адже я краща.

Дівчата стояли та дивилися їм услід, кожна думаючи про своє.
Часто побачивши таку пару виникає питання: — Що він у ній знайшов? Ймовірно знайшов те, що шукав. Не завжди краса подобається чоловікам. Так вони з такими фліртують та інше. Але заміж беруть інших. А ось чому? Ймовірно потрібно спитати у них.