Вечеря з бабусею: вибір улюбленого ресторану.

Вечеряти ми з бабусею вирішили в ресторані — а бабуся дуже любила ресторани. Обирала їх з особливим смаком, вивчаючи заздалегідь атмосферу і меню.
— Ні, в великий не підемо. Завтра на весіллі нас напують і нагодують з пафосом. Ресторанчик має бути маленьким, в підвалі, бажано з тих, які тільки-но відкрилися, і їх власники ще пам’ятають, що значить душевно годувати гостей. Потім вони стають популярними, гроші течуть до них рікою, і змивають увесь затишок. Кулінарні імпровізації замінюються рекламними листівками, а відвідувачі з розумним виглядом поглинають усе, лише б воно було красиво оформлене.
Я трохи розуміла бабусині слова, крім одного — вона нюхом чує, де смачно готують. Ще б пак — кухар кухаря бачить здалеку.
Добрий кулінар чує доброго кулінара за особливим ароматом, в якому назавжди вплелися витончені спеції.
Але наші плани вирішив підкоригувати телефон.
— Мила моя, — пролунало в слухавці знайоме нам ридання, — приїжджайте негайно на дівич-вечір.
— Куди ми маємо приїхати? — Бабусі від подиву випала помада, яку вона якраз піднесла до губ.
— Дівчата перед весіллям влаштовують дівич-вечір. Це така традиція. Наречена прощається з дівоцтвом і готується до подружнього життя, — терпляче пояснив голос.
— Я знаю, що таке дівич-вечір! Але не розумію, навіщо я на цьому юному святі життя!
— За традицією, старша жінка повинна розповісти молодій нареченій про її подружні обов’язки.
— Я можу це в двох словах пояснити, прямо по телефону. Шлюб приносить радість — живи, перестає приносити радість — вистав першопричину свого поганого настрою і живи знову в радості.
Голос не слухав.
— Ми на вас чекаємо. Приходьте, заодно покуштуєте чудові тістечка, — голос зник.
— Хочеш тістечок? — запитала я у бабусі.
— Я хочу жирного омара і пляшку «Піно Гріджио», — похмуро відповіла бабуся, — але, схоже, доведеться задовольнитися тістечками.
Родичі жили в одній із розкішних новобудов, що з’явилися у передмісті, знищивши колишню чарівність місцевості.
Бабуся перед потрібними дверима зненацька згорбилася і підхопила мене під лікоть. На мій здивований погляд пояснила:
— Навіщо одразу псувати очікування — вони ж чекають стареньку хвору жінку.
Двері відчинилися, і ми побачили нашу родичку. Бабусі вона була якоюсь племінницею — мені якоюсь тіткою.
— Ой, тітонько, ви зовсім не змінилися! — вигукнула вона.
Бабуся випрямилася і кинула недовірливий погляд у дзеркало в коридорі.
— Неправда, тоді у мене не було такої чудової зачіски — перукарні не були настільки хороші, як зараз. А ось ти змінилася.
— У кращий бік? — з надією запитала родичка.
— У більший — точно, — відказала бабуся, розглядаючи апетитні форми, заховані в рожевий блискучий трикотаж.
— Пішли швидше в кімнату, донька зачекалася вас!
Донька, яка була нареченою, відчайдушно нудьгувала в оточенні двох подруг і ще якоїсь тітки. Наречена колупалася ложечкою в желе і намагалася придушити позіхання.
— Дивіться, хто прийшов! Починаємо веселитися, — спробувала розвіяти нудьгу її мати.
— Так, я бачу — веселощі у вас просто буяють, — хмикнула бабуся.
— Хочете чаю або кави? — згадала господиня.
— А коньяк є? — з надією запитала бабуся.
— Є. Вам накапати в каву?
— Так, якщо можна, грамів п’ятдесят, — а то щось тиск сьогодні не той, — бабуся плюхнулася на стілець і додала, — каву можеш не додавати.
Нудьгуючі дівчата з цікавістю вглядались у нас. Я чесно намагалася зрозуміти, хто з них наречена і заразом моя якась там сестра. Дуже вже вони були схожі.
— А де жених? — запитала бабуся.
— Де ж бути жениху, як не на парубочому? — відказала замість нареченої її мати.
— Що, сидить в оточенні старців, які вчать його, з якої сторони підійти до новобрачної?
Дівчата засміялися, мати нареченої затисла губи.
— Чоловіки і жінки кардинально різняться між собою.
— Звичайно, різняться, — хмикнула бабуся. — В когось з них є яйця. Головне — не сплутати — у кого саме.
Дівчата засміялися ще більше, а майбутня теща закотила очі і спробувала перевести розмову в інше русло.
— Хочете тістечок? Дуже смачні, з кондитерської.
— Ну, якщо у вас немає омарів, давайте тістечка, — кисло згодилась бабуся.
— Ви знаєте, що таке омарі? — здивувалась тітка, яка досі мовчала.
— Я бідна стара жінка, яка живе біля моря, — засумувала бабуся. — Чим мені ще харчуватися? Вийшла вранці на прогулянку, підібрала на березі омара чи барракуду — і так день прожила.
— Ніколи не їла барракуду, — пробурмотіла тітка, — треба при нагоді спробувати.
— Головне — щоб вона вас не спробувала, — тихо відповіла бабуся.
Тут знову пролунав телефонний дзвінок. Мати нареченої щось активно прокричала в нього, а потім заявила, що їй треба мчатися на край світу, щоб особисто стежити за весільним тортом. Нам вона запропонувала насолоджуватися життям і все ж таки відбула, захопивши з собою тітку. Ми залишилися наодинці з юними дівчатами.

Настало важке мовчання. Бабуся вирішила його порушити.
— Ви вперше виходите заміж, люба? — запитала вона у нареченої.
— Ну так, — здивувалася наречена і поспішно додала, — і більше не збираюся.
— Чому ні?
— Тому що мій хлопець у мене найкращий! У нас з ним все добре!
— Навіщо ж псувати такі чудові стосунки шлюбом? — здивувалася бабуся. — Коли у двох людей все добре — в жодному разі не потрібно це затьмарювати весіллям. Такі стосунки слід смакувати по краплі — як дорогий коньяк, не допускаючи в них родичів та інших сторонніх людей.
— Але мама сказала, що все має бути як у людей! І потім кожна дівчина мріє бути нареченою у білому платті. Це ж лише один раз у житті.
— Ну чому один раз у житті, — хмикнула бабуся. — Мій третій чоловік дуже любив, коли я одягала біле плаття і фату. Біле дуже ефектно виглядає на чорних простирадлах.
До речі, покажи мені плаття.
Наречена підхопилася і повела нас у сусідню кімнату. Коли ми відкрили двері — побачили щось величезне і біле, що займало весь простір.
— Ну, як? — запитала наречена.
— Прекрасний сніговий замок. В спеку аж проситься з розбігу в такий пірнути. А де саме плаття?
Як виявилося — цей фільм і є платтям.
— Ти точно сама вибрала це? — обережно запитала бабуся. Коли почула, що плаття обрала мама, вона хмикнула:
— Певно, тебе готуються принести в жертву. Саме для цього і потрібна така багатошарова сорочка. Уявляєш, як важко буде в цьому ходити? А їсти?
Я вже мовчу про танці. Ти будеш сидіти і потіти, шлунок здавить корсет — а тим часом купа незнайомих людей будуть їсти і веселитися на святі, яке, по суті, має бути твоїм.
Зіпсувавши настрій нареченій, добра бабуся вирішила його підправити.
— Любонько, а чому ж сьогодні ти не відриваєшся в якому-небудь чоловічому стриптиз-барі, не обливаєшся шампанським і не гасаєш на таксі по нічному місту з натовпом п’яних подруг? Чому сидиш тут і слухаєш стару, яка втратила глузд?
— Мама сказала, що це непристойно, — пробурмотіла наречена. — А стара жінка — тобто ви — має дати мені кілька порад.
— Ось моя порада — перша і остання, — заявила бабуся. — Життя повинно приносити радість. І той, кого ти запросила йти з тобою життєвим шляхом — повинен приносити радість. Люди одружуються один на одному. Всі решта тут ні при чому. Витруси його з хати і зачини двері. Суспільство вривається в ваше життя не для того, щоб допомогти — а щоб подивитися на ваше життя і розпустити непотрібні поради. Інтимне життя тому і називається інтимним — що в ньому є місце тільки для двох. У вас є ще коньяк?
Бабуся випила і видихнула:
— Терпіти не можу давати поради. Гаразд, дівчата, збираємося і поїхали.
— Куди? — хором запитали юні діви, до того зачаровано слухавши бабусю.
— В стрип-клуб, звісно. Треба ж якось виправити цей ще не безнадійно зіпсований вечір.