Коли мені було 7, у нашому багатоквартирному будинку з’явилася жінка зі своєю літньою матір’ю.

Коли мені було 7 років, у наш великий багатоповерховий будинок переїхала жінка зі своєю старенькою мамою. Жінку звали Галиною і вона не говорила. Загалом зовсім не розмовляла. Дорослі казали, що вони погорільці з якогось села. Їм виділили маленьку кімнатку в комуналці, де в інших трьох жили, як тепер кажуть, соціально неблагополучні мешканці. Вічно в цій квартирі щось святкували, потім сварилися та все закінчувалося п’яною бійкою. Усі співчували новим сусідкам, але що тут зробиш?

Галина почала працювати в нас двірничкою. Щоранку вона виходила у двір у хустці, зав’язаній до самих очей, у великій, не за розміром куртці, з мітлою та лопатою (був лютий) і бралася до роботи. До Галини у нас була інша двірничка – тітка Оксана. Вона була гучна і прискіплива, любила на весь двір обговорити і засудити чуже життя. Найбільше від Оксани діставалося нашому тихому і скромному сусіду дяді Миколі. Микола жив з нами на одному поверсі, у двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його старенька мати, але потім її не стало і він жив один. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював дядя Микола вантажником у магазині. Напевно, тому що він великий і сильний і міг піднімати важкі ящики з печивом та яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і іноді підвозив до школи на своїй машині. Взагалі-то, Микола жив не один, а з Пузиком – худим і облезлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже щодня дядько Микола ремонтував свій старенький “Запорожець”: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його спина височіла над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Пузик і байдужо оглядав двір. Незважаючи на щоденні роботи з машиною (а може саме через це?), вона насилу заводилася, кашляючи, чхаючи і вистрілюючи навсібіч хмарками диму, а коли, зрештою, виїжджала з двору, ще довго було чути її незадоволене буркотіння. Об’єктом невдоволення тітки Оксани були всі троє: дядя Микола за те, що ніяк не може полагодити свою “стару рукавицю”, кіт Пузик за те, що “поганець такий, брудний і бродячий”, а “Запорожець” за те, що “ця колимага труїть її, Оксану, своїми вихлопами”, і у неї вже скоро “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Бо Оксана поїхала пригляньувати за онуками до дочки.

У тому лютому були якісь небувалі снігопади. За ніч усі стежки заносило снігом по коліна. А Галина щосвітанку вперто і мовчки розчищала снігові заметілі. І лише дядя Микола почав їй допомагати. Вони разом очищали наш двір від снігу, а ще Микола зі снігової купи зробив для нас гірку.

Все сталося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові замети на калюжі, а за ніч ці численні водойми нашого двору вкрилися льодом. Галина підсковзнулась, упала і зламала ногу. Дядя Микола привіз її з лікарні на своїй машині й виніс на третій поверх на руках. А що тут зробиш? Три дні він носив у ту комуналку пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Галина зі старенькою мамою живуть, на четвертий день закутав її в ковдру і поніс на руках у свою квартиру. Старенька йшла позаду, тримаючись за рукав Миколи.

– І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками на дві квартири. І кімната окрема. Нехай живуть, – пояснював дядя Микола цікавим сусідам, – а гіпс знімуть, захоче – піде назад. Усі півтора місяця, поки Галина не могла виходити на вулицю, Микола сам прибирав двір, бігав до магазину за продуктами і в аптеку “Галині по вітаміни”. На початку квітня в мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів. Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені купили цього дня, і тримаючи згорток з пирогом, пішла до дяді Миколи. Зустріли мене радісно і тепло: дядя Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Галина пошила на швейній машинці для неї дві сукні. Хоча вона і не могла говорити, зате дуже ласкаво усміхалася. А ще Галина виявилася дуже вродливою. До цього дня я бачила її лише в хустці та куртці, а виявилося, що в неї були довгі золотисті коси та гарна, струнка фігура. Дядя Микола розповів потім мамі, що Галина дуже добре шиє на старенькій швейній машинці різні речі. Мама принесла їй блакитний відріз і Галина, знявши з мене мірки, за два дні пошила дуже гарну сукню. Потім із замовленнями стали приходити інші сусіди, і у Галини побільшало роботи, але вона з усіма була привітливою та милою. Її роботою були всі задоволені, тим більше, що гроші за добре зроблені речі вона просила невеликі. Коли Галині зняли гіпс, вона почала виходити на вулицю з тростиною. Було вже початок травня, все навкруги зеленіло. Дядя Микола підмітав у дворі стежки, а Галина сиділа на лавці та спостерігала за ним.

Наприкінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши вже у двір свого будинку, побачила невелику юрбу людей. Неподалік стояла велика чорна й блискуча машина. І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: – Ну, все, Михайле, прощайся зі своєю Галею. Зараз цей багатий забере її. Дядя Микола сидів на лавці та курив. І руки в нього, чомусь, тремтіли. Потім із нашого під’їзду вийшов чоловік у гарному костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Микола заплакав.

Мама мені потім пояснила, що до Галини приїжджав дуже багатий і закоханий в неї чоловік і кликав її до себе. Проте вона не поїхала, і залишилася з дядею Миколою.

До Галини потім стали приходити дуже багаті панянки і вона шила їм красиві вбрання, а дядя Микола влаштувався працювати водієм автобуса і іноді катав мене містом безкоштовно. У квартирі Миколи вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнаті живе Галина зі своєю матір’ю, а в іншій – Галина з дядею Миколою. А ще вони купили нову машину. Пузик став дуже гарним і товстим. Може тому, що він тепер не виходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядя Микола сказав, що це Галина попросила не випускати Пузика у двір, тому що його можуть собаки покусати. Я запитала у мами, як же Галина могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють серцями і їм не потрібні слова.

P.S.: А двірником у нас тепер дядя Коля працює. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю та гойдалки.