Коли батько покинув родину заради іншої, Машеньці було лише чотири.

Василь пішов з сім’ї до іншої жінки, коли Оксанці було лише чотири роки. Він пішов одразу після Різдва, на порозі сказав дочці «пробач» і зачинив за собою двері. Мама сприйняла це спокійно, навіть з певним розумінням. В її родині жодна жінка не мала міцних відносин. Але через кілька тижнів вона випила вночі всі пігулки димедролу з анальгіном, що були в хаті, і заснула назавжди.

Вранці Оксана довго будила маму. Потім нашвидкуруч поснідала тим, що знайшла в холодильнику і знову пішла до мами, щоб її розбудити. Втомившись, заснула, притулившись до неї.

Січневий день швидко минув, уже починало смеркати, коли дівчинка відкрила очі. Вона прокинулась від холоду, сильніше натягнула на себе ковдру і щільніше притулилася до тіла мами, але від цього їй стало ще холодніше. Ось тоді Оксанка зрозуміла, що від матері йде такий холод. Гарячі сльози обпекли лице дівчинки.

Двері в прихожій відчинилися. Оксана кинулась туди, прийшла Галина, мамина молодша сестра.

— Оксаночко, ти вдома. А де ж мама? Телефоную їй увесь день, чому вона не відповідає? Я ж хвилююся!

Оксана схопила тітку за поділ шуби, різко потягла до спальні. Вона дивилась на Галю великими заплаканими очима, показувала пальцем у напрямку спальні, щось несамовито кричала. Але звуків не було: рот широко відкривався, лице кривилося, текли потоком сльози і соплі, але звуків не було.

Галина сама не змогла народити дітей, тому чоловік її залишив після п’яти років шлюбу. Вона любила свою племінницю щиро і віддано, можна сказати, була їй другою мамою. Звичайно, коли сталася трагедія, Галя оформила всі опікунські документи і Оксанка залишилася з нею. Вона оточила дівчинку безмежною увагою, але ніяке лікування та реабілітація протягом трьох років так і не повернули племінниці голос.

Цієї зими морози прийшли на Водохреща, зі снігом, зі справжнім, скрипучим снігом. Оксанка з подружками весь день каталися на санках в парку Шевченка, зліпили цілу родину сніговиків, лежали в снігу і робили «ангелів».

— Усе, час додому. На тобі весь одяг уже стоїть від снігу, а рукавички в льоди перетворилися. Поїхали. Ще в «Сільпо» за молоком і макаронами заїдемо, — поспішала Галина.

Люди входили і виходили з магазину, двері відчинялися і зачинялися, а рудий кіт спокійно сидів біля входу. Сидів з розумним виглядом, прикривши очі, ніби йому нічого не потрібно, лише передніми лапами перебираючи від холоду. Оксана підійшла до нього впритул і присіла на корточки. Показала Галі, щоб вона сама йшла до магазину.

— Добре, я швиденько все куплю, а ти ні кроку звідси!

Дівчинка поволі погладила кота, той підвівся, вигнув спину від задоволення і замурчав. Оксана обхопила рудого за шию і притиснула його голову до своєї щоки. І раптом гарячі сльози потекли по щоках, а кіт став їх злизувати, чхав і лизав.

— Фу, що ти робиш? Він же вуличний, брудний.

Галя схопила Оксану за руку і потягла до машини. Дівчинка опиралась і намагалась вирватись, але Галина силою посадила її на заднє сидіння і сіла за кермо.

Кіт теж підійшов до машини, дивився на Оксану і м’явчав.

— Так не можна, він уже мій, а я його залишаю, — шепотіла Оксанка, розмазуючи сльози по вікну.

— Це ти говориш? Повтори, повтори ще раз, — просила Галя зі сльозами на очах.

— Ми не можемо його залишити. Він без мене помре! — закричала племінниця просто їй в обличчя.

Жінка вискочила з машини, схопила кота в оберемок і сіла до Оксанки на заднє сидіння. Рудий від страху вчепився кігтями в її шубу. Побачивши дівчинку, перекинувся до неї на коліна, ліг і затих.

— Хочеш цього кота, будь ласка. Так би зразу і сказала, я б його тобі давно знайшла, — радісно усміхалася Галина.