Кіт спостерігав за жінкою біля водяного джерела і винюхував щось.

Кіт спостерігав за жінкою, яка набирала воду з колонки, і принюхувався. Забігати в ці старі сараї він часто любив, ганяв тут щурів і мишей цілими родинами, але до переднього двору ще не наближався. Його вся шкура, запливше, молодістю поранене око, обрубок хвоста і залишки вух, відморожених в якусь з зим, усе говорили — наступаючі холоди йому без дому не пережити.

Кіт дивився на жінку не перший день; у її дворі був особливий запах. Ну як особливий, може для когось і не особливий, але Коту дуже до вподоби, адже тут пахло тільки нею. Жінка була нелюдимою. Це Коту подобалося, адже і до людей він ніколи не мав великої любові. Багато що в його котячому тілі мало слідів людського втручання.

Кіт розмірковував, як підступитися до жінки і чи варто взагалі. Може, прошмигнути у двері, коли вона заходить у дім, як він колись пробирався в повітку до корів. Але тоді кістки його не боліли так, як зараз; тоді й щурів штабелями міг скласти, а нині радів, якщо вдастся впіймати пару. Кіт не знав слово «штабелі», але добре уявляв, як це виглядає.

Кіт підійшов до ноги, вильнув обрубком хвоста, кліпнув здоровим оком і сказав “Мур”. Якось він бачив, так робила симпатична киця з сусіднього села. Звісно, “муркала” вона ніжніше і протяжніше, але це був його перший “мур” з дитинства, так тільки мамі “муркав”.

— Приємно познайомитися, — усміхнулася жінка. Вона теж спостерігала за Котом цього тижня, раніше підкидала йому залишки їжі, коли мишачо-щурячий рід кінчався навесні. — Отже, кажеш, Мур тебе звати, ну ось і добре, скільки років поруч, а так і не познайомились. Серйозний ти чоловік, Мур, — вона знову усміхнулася і пішла до хати. Кіт погодився на Мура і пішов слідом.

У хаті жінка налила Муру молока, він понюхав і невдоволено скривився, чому люди так люблять молоко? Вонюче, біле незрозуміло що. Мур пішов по хаті освоювати територію.

До Нового року вони вже разом дивилися серіали. Мур дуже полюбив теплі пиріжки, які жінка пекла на кефірі. Ні ловити не треба, ні гризти, ням, і проковтнув. Шкура його заблищала, з ока зійшов набряк. Мур ніби помолодшав. На новорічний день Мур не знав, що це новорічний день, просто на столі стояла гілочка ялинки.

Жінка впала посеред хати. Падала вона раз у сараї, в риштак потрапила, але там вона просто впала, а тут! Тут пішов запах. Мур знав цей запах — так починала пахнути щур в капкані і так пахла його мати, коли наїлася отруєного щура. Приторний, нудотний запах наближаючогося “ніщо”.

Мур засуєтився навколо жінки, заістерив і, хоча раніше він би ніколи так, але тут, тут саме рвонуло, і він дряпнув її по нозі всією своєю котячою силою так, що потекла кров. Жінка завила, слабкою рукою витягла телефон з кишені, написала сусідці «допоможи» і знову осіла на підлогу.

Потім прибігла сусідка, ще якісь лікарі, жінку поклали на ноші й відвезли. «Мур, мур, мур…» — казала вона сусідці. Та спочатку подумала, що жінка марить, але та так наполегливо дивилася у бік Кота, що сусідка пообіцяла: «Так, нагодую я твого страхопуда, не переживай».

Потім, через декілька днів, лікар пояснив жінці, що її кіт зробив її інсульт мінімально слабким, тому що кровопускання знизило тиск, і ще багато розумних слів. Жінка його зрозуміла, вона доволі швидко одужала і її виписали з умовою дотримуватись постільного режиму хоча б місяць.

— Мур! Мур!

Кажуть, що коти йдуть “на Веселку” не тому, що не хочуть травмувати психіку господаря. Ба більше, коти навіть нічого не знають про цю психіку. Кажуть, вони просто йдуть абикуди, бо не розуміють, що біль приходить зсередини, що вона сидить у них самих, і вони йдуть, щоб від цієї самої болі сховатися.

Мур сховався в повітку, засунув голову під годівницю, і біль відійшла. Відійшла разом з життям. Ще кажуть, що якщо в родині захворів кіт, то це значить, що оминула хвороба когось з родини, і слід обов’язково уважніше придивитися до того місця, яке хворіло у кота, може, там засіла якась недуга. Ось такі вони, самопосибегуляючі…