Кожного ранку дитинства 8 березня починалося зі стуку в двері й питання

Коли ми з сестрою були маленькими, кожен ранок 8 березня починався із стукоту у двері та запитання: «Дівчата, ви вже одягнені? Можна зайти?»
Дівчата у ситцевих нічних сорочках відповідали, що вони вже цілком одягнені, і запрошували заходити. Тим більше, що ми знали, що у вас там подарунки!
До нашої кімнати заходив тато із двома букетами квітів та двома однаковими коробками, в яких були однакові ляльки.
Тато декілька разів пробував дарувати нам різні подарунки, але швидко зрозумів, що це не найкраще рішення: старшій доньці (мені) здавалося, що мене безмірно обділили, і у Марії лялька краща, більша і гарніша, натомість молодшій (це Марічка) завжди здавалося, що її взагалі недолюблюють і навмисне обирають маленьких ляльок, щоб підкреслити її вікову різницю.
Вистоявши одну нашу потужну і подвійну жіночу істерику, тато завчасно посивів, та з того часу дарував лише однакові подарунки.
І ми з Марією завжди були впевнені: 8 березня — це такий день, коли Головний Чоловік У Світі приходить зранку до тебе з квітами і коробками, та з чимось вітає.
Чим особливий цей 8 березня — неважливо. Для нас це був день, коли приходив Головний Чоловік З Квітами І Подарунками.
Тоді тато був єдиним чоловіком у нашому житті (дідуся ж не рахуйте — він не чоловік, а старенький дідусь, ви що не розумієте?). Єдиним і Головним. Інших не було.
А потім минули роки.
І у мене, і у Марічки з’являлися інші Головні Чоловіки, які теж приносили квіти і подарунки зранку 8 березня. Та якось так виходило, що поспішили ми їм такий титул давати. Не дуже вони, врешті-решт, виявлялися чоловіками. І тим більше, не Головними.
Титул повертався до нашого тата. Він носив його гордо, звично, і не зраджував традиціям з однаковими коробочками. Хоча вже в тих коробках могли бути різні подарунки, але самі коробочки, чорт забери, досі завжди однакові!
Потім у нас з Марічкою з’явилися сини. Єдині. По одному у кожної. Маленькі Головні Чоловіки. І поки вони підростали, наш тато продовжував виконувати свої березневі обов’язки. Адже коли ж там підросте заміна йому? А доньки все ж чекають своїх квітів і коробочок.
Мій син виріс якось ну дуже швидко. І я навіть не встигла помітити: а коли так трапилося, що він раптом став чиймось ще Головним Чоловіком? І зранку 8 березня я отримую від нього лише телефонний дзвінок: «Мамусю, зі святом тебе! Не хвилюйся, я у Марії, повернуся в неділю».
Але!
Але цей дзвінок все одно йде лише після дзвінка від тата і питання: «Моя дівчино, ти готова до візитів?»
…В житті кожної жінки мають бути Чоловіки. Справжні. З великої літери. Чоловіки, сини, брати… Але Найголовнішим може бути лише хтось один. Не обов’язково це мусить бути тато. Адже не у всіх є тати. І брати. І сини. Але у кожної є хтось Найголовніший.
Той, з кого роками і десятиліттями починається ранок 8 березня.
У нас з Марічкою — це наш тато. Для якого ми з самого народження були і залишаємося Його Дівчатами.
Адже найголовніше для жінки — знати, що її дуже люблять.
Зі святом всіх нас, улюблені та люблячі.
І дякуємо за цей день нашим Найголовнішим Чоловікам.