Чи можу я провести з тобою зиму? Платежі за газ великі, а на рубання дров немає сил.

Вихідними до мене приїхала донька закупити продукти, і я вирішила запитати: – Чи можу я провести з тобою зиму? Платежі за газ дуже великі, а на дрова вже немає сили. А донька відповідає: – Де, мамо, в квартирі? Буде в мене будинок, тоді й заберу тебе.

Такої старості нікому не побажаю.

Хочу поділитися своїм болем. Я дуже рано овдовіла, у 26 років. Чоловік залишив мене з двома маленькими дітьми. Сину тоді було 3 роки, а доньці рік. Я присвятила їм все своє життя. Дітей потрібно було ростити, одягати, навчати. Іншого вибору не мала, мусила справлятись.

Працювала повний день, а після роботи ставала господинею та садівницею. Жила в селі, але грошей ні на що не вистачало. Сама косила сіно, сама рубала дрова. Що ж було робити, коли чоловіка немає?

Діти виросли і переїхали до міста.

Коли була молодшою, ще могла підтримувати господарство. Коли приїжджали онуки, мали змогу їсти свіжі овочі і пити молоко. Пенсію економила і передавала дітям.

Але на старість вже нічого не можу робити, ледве ходжу. Зима була найважчою.

Донечка приїхала на вихідні зробити мені покупки, і я вирішила спитати:

– Чи можу я провести з тобою зиму? Платежі за газ великі, а на дрова немає сили.

А донька каже мені:

– Де, мамо, в квартирі? Поки в мене не буде будинку, не зможу тебе забрати.

Коли перестала ходити, сусіди зателефонували синові. Він сказав, що дуже зайнятий, теща теж хворіє і немає часу їхати…

Попросила сусідів подзвонити сестрі. Сестра приїхала відразу. Забрала мене до себе. Завдяки їй я ще жива.

Минуло кілька місяців, а діти так і не зв’язалися зі мною.

Коли була молодшою і здоровою, були потрібні, а зараз забули, що мають матір.

Нікому цього не бажаю. Де я помилилась? Коли мої діти стали такими байдужими?

Прошу всіх, хто зараз це читає: бережіть своїх батьків. Ніхто в світі не любитиме вас так безкорисливо і віддано!