Connect with us

З життя

Неочікувані гості? Що робити без їжі? Не хвилюйся, вони самі прийдуть зі стравами!

Published

on

На днях я відвідав свого сина Олексія. Точніше, я приїхав, щоб допомогти йому. Справа в тому, що Олексій вирішив поклеїти нові шпалери і попросив моєї допомоги. Я, звісно ж, не міг відмовити сину в проханні.

Я взяв відпустку на роботі та поїхав до Олексія. Він живе за 250 кілометрів від мене. Я приїхав у середу. У нас було кілька днів, щоб усе завершити. Ми були впевнені, що встигнемо вчасно.

Першого дня ми обклеїли одну кімнату шпалерами, наступного дня – іншу. І ось одного вечора задзвонив телефон. Мій син узяв слухавку і сказав:

– Та, приїжджайте! Чудово! Буду дуже радий вас усіх бачити! Ознайомтеся з моїми новими друзями! Вони самі принесуть їжу!

Я запитав:

– Хто це?

– Гості! П’ятеро осіб! І до того часу ми маємо закінчити з обклеюванням цієї кімнати.

Я був у шоці:

Олексій! Що за гості?! У нас немає їжі! У холодильнику лише яєшня! І її на всіх не вистачить!

– Не хвилюйся так, тату! Все буде добре! Гості самі принесуть їжу! А ми маємо лише підготувати посуд і чай.

Я був дуже здивований. Я звик до іншого: що, запрошуючи гостей, потрібно купувати продукти і готувати багато їжі. Але син сказав, що у них все інакше.

У нас було достатньо часу, щоб закінчити роботу, прийняти душ і привести себе в порядок. А потім почали збиратися гості Олексія. Кожен із них приніс по дві страви. Хтось приніс борщ і вареники, хтось олів’є і пироги, хтось шашлик і салат. А Олексій просто заварив чайник, поставив мед і цукор. Виявляється, для такого випадку Олексій вже придбав одноразовий посуд.

Стіл видався розкішним. Усі із задоволенням їли, а потім пили чай. Після цього одна жінка почала співати, і ми всі підспівували. Вечір видався дуже веселим, родинним і теплим.

Після цього кожен гість забрав свій посуд, і гості розійшлися. А ми з Олексієм помили лише чашки та ложки, а тарілки просто викинули в смітник. Це зайняло не більше десяти хвилин.

Потім я запитав Олексія: хто це вигадав? А він мені відповів:

– Раніше ми теж так зустрічали гостей, як ти говориш. Але це довго і дорого. І от ми порадилися з друзями і вирішили, що збиратимемося у кожного по черзі, і кожен має принести по дві страви. А господарю лишається лише підготувати посуд і чай. Ми почали так зустрічатися, нам усім дуже сподобалося, і тепер ми завжди так робимо!

Мені теж дуже сподобалося. Я розповів про це своїм друзям і знайомим. Але їм, чомусь, не сподобалося. Дарма!

Вони навіть не захотіли спробувати такі зустрічі. А шкода, мені здається, це дуже хороша ідея.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять + 20 =

Також цікаво:

EN24 хвилини ago

I need to write this as fiction from the second participant’s perspective (the “other person” — meaning the aggressor’s viewpoint, per the “OTHER PERSON” instruction), fully localized to the US, avoiding clichéd phrases, with a proper ending featuring a concrete action.

The Laundry Tub at Fenwick Creek I'm the one they warned new arrivals about. Diane, forty-one, and by the time...

UA36 хвилин ago

Валіза до Дубая, яку я не встигла закрити

Термінал «Д» бориспільського аеропорту о шостій ранку пахнув кавою з automату і мокрою тканиною — надворі лив дощ, і люди...

PL1 годину ago

Warsztat po teściu, który zabrał zięć Marcina

Nazywam się Marcin Duda, mam trzydzieści sześć lat i przez ostatnie osiem byłem mężem Kasi Woźniak z Bydgoszczy. Piszę "byłem",...

PL1 годину ago

Czterysta osiemdziesiąt złotych na koncie i klucz do warsztatu w kieszeni

Marek Winiarski policzył pieniądze trzy razy, jakby od trzeciego liczenia miało przybyć. Czterysta osiemdziesiąt złotych. Tyle zostało na koncie firmowym...

UA2 години ago

Тиха вода під високим мостом

Мене звати Ірина Ковальчук, мені двадцять дев'ять, і я досі не знаю, як розповісти цю історію так, щоб у неї...

UA2 години ago

Прокинулась у труні під Двома Метрами Землі: Собака Рекса Почув Стук Ганни

Мене звати Оксана Бабенко, мені шістдесят один рік, я двадцять три роки працюю на кладовищі в Немішаєвому під Києвом —...

UA2 години ago

Мама Антона, а не суперприз

Мене звати Мирослав Дацюк, мені сорок один рік, я живу в Полтаві. Дружину мою звати Юля — молодша за мене...

PL2 години ago

Warsztat po teściu, czterysta tysięcy i klucz, którego już nie mam

Nazywam się Marek Wodnicki, mam czterdzieści dwa lata i przez jedenaście lat prowadziłem warsztat samochodowy przy ulicy Zbożowej w Bydgoszczy...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.