Тато обрав нову родину: цей Новий рік змусив плакати…

Отець тепер з іншою родиною! Новий рік пройшов із сльозами на очах…

Я рідко бачив батька, та й то випадково…

Мої батьки колись дуже любили один одного. Їхні почуття були щирими і міцними, вони прожили разом майже 15 років. У їхній сім’ї з’явився я — їхній єдиний син.

Коли мені було вісім років, мама якось сіла навпроти мене, довго мовчала, а потім важко зітхнувши, сказала:
— Сину, тато покохав іншу жінку. Тепер ми житимемо удвох…

Я не розумів, що це означає. Як так? Як можна просто взяти і піти? Мені здавалося, що батьки не можуть перестати кохати одне одного, адже сім’я — це назавжди. Я чекав, що тато передумає і повернеться… Але він не повернувся.

Мама працювала не покладаючи рук, аби у нас було все необхідне. Вона влаштувалася одразу на дві роботи, тому що гордість не дозволяла їй брати гроші у батька. Вона казала, що впорається, але я бачив, як ночами вона довго сиділа біля вікна, думаючи про щось своє. Мабуть, про минуле. Або про те, як далі жити.

А тато… У нього було нове життя. Там була інша жінка і її дочка, ровесниця мені. Напевно, він її любив. Напевно, вони разом сміялися, гуляли, їздили на відпочинок, святкували за гарно накритим столом. А мені залишалися лише рідкі зустрічі, які радше нагадували тінь попереднього життя.

Так сталося і наприкінці минулого року.

Після нудного і сумного Різдва ми з мамою вийшли прогулятися містом. Вона усміхалася, казала, що повітря сьогодні особливе, пахне святом. Але я бачив її очі – в них була туга. Ми заходили до магазинів, дивилися на вітрини, але нічого не купували. Грошей у нас майже не було, і мама робила вигляд, що нам нічого не потрібно.

Ми зупинилися біля ювелірного магазинчика. Я дивився на блискучі вітрини, поки раптом не побачив знайому постать.

Батько.

Він стояв біля прилавка, усміхався, щось обирав, уважно розглядаючи коробочки із золотими обручками і браслетами. Я хотів покликати його, але застиг, побачивши поруч ту жінку. Її дочка з захопленням розглядала нове кільце, поки батько розраховувався.

Він дарував їм подарунки… У той момент я зрозумів: у нього справді інша родина. З нею він щасливий, про нас він, здається, більше не думав.

Я смикнув маму за руку, мовчки показав очима в бік магазину.

Мама помітила їх. Я відчув, як її пальці напружилися. Вона швидко відвернулася і пішла далі, ніби нічого не сталося.

Ми повернулися додому. У холодильнику було небагато продуктів – мама взяла пів кіло фаршу і кілька картоплин, приготувала мусаку. А я сидів за столом і мовчав.

Новий рік ми зустріли вдвох. За вікном місто гомоніло феєрверками, люди вітали один одного, а ми просто сиділи. Кожен у своєму кутку, у своїх думках.

Колись свята були зовсім іншими. Колись ми були родиною.

Але чому ж у нас обох на очах стояли сльози?