Про біль: ненавиджу свою дружину та не хочу спільної дитини

Власний біль: Я ненавиджу свою дружину і не хочу від неї дитини

Як жити далі?
Мене звати Андрій.

Пишу ці рядки, бо більше не можу тримати все в собі.

Душа на шматки.

Я нещасливий.

Я почуваюся в’язнем у власному житті.

У моєму світі за мене завжди вирішували – батьки, родина, традиції.

І ось тепер я живу з жінкою, до якої не відчуваю нічого, окрім ненависті.

Кожного дня проклинаю той момент, коли не зміг сказати “ні”.

Моє серце належало іншій
Я її кохав.

Тій, яку обрав сам.

Тій, з якою був щасливий.

Її звали Галина, і коли я був з нею, я відчував, що знайшов свою половину.

Півроку щастя.

Півроку, коли я вперше відчував себе справжнім чоловіком, а не маріонеткою в руках родини.

Але щастя тривало недовго.

Як тільки батько дізнався про нас, він впав у лють.

— Ти посмів зв’язатися з чужою?!

Він мене не слухав.

Не бачив, як я її кохаю.

Для нього важливо було лише одне – що вона не з нашого кола.

Він вирішив, що у мене не буде вибору.

І він зробив усе, щоб мене зламати.

Брат і його друзі стежили за кожним моїм кроком.

А потім…

Потім вони нас знайшли.

Я не зміг захистити своє кохання
Того дня ми з Галиною ховалися в парку.

Ми сиділи на лавці, тримаючись за руки.

Думали, що нас ніхто не знайде.

Але раптом перед нами з’явилися вони.

Мій брат.

І його троє друзів.

Я бачив ненависть в їхніх очах.

Вони навіть не розмовляли — просто накинулися на мене.

Я пам’ятаю, як падав на землю, як відчував удари по обличчю, у живіт.

Я чув, як Галина кричала.

Я чув, як вона намагалася відігнати їх від мене.

Але я не міг нічого зробити.

Мене побили.

Мене принизили.

Мене розтоптали.

А потім вони відвели мене додому.

Галину я більше не бачив.

Мене видали заміж, як товар на ринку
Наступного дня мене одружили.

Так просто.

Без моєї згоди.

Без мого вибору.

Мов річчю, якою можна розпоряджатися.

Я кричав.

Я протестував.

Але мене ніхто не чув.

Рідні вирішили, що знають краще.

І я опинився в одному домі з чужою жінкою, яку навіть не знав.

Яку не хотів знати.

Я став в’язнем у власному домі
Я жив поруч із нею, але ніколи не бачив у ній дружини.

Я не розмовляв з нею більше, ніж потрібно.

Я не спав з нею в одному ліжку, якщо міг цього уникнути.

Але одного разу вона сказали мені:

— Я вагітна.

І я зрозумів, що тепер мене зв’язали ще міцніше.

Тепер у мене буде не просто шлюб.

У мене буде родина, якої я ніколи не хотів.

Але Бог вирішив інакше.

Одного вечора я прийшов додому втомлений, злий, розчарований.

Я бачив, як вона ходить по дому з невдоволеним обличчям, як бурмоче собі під ніс.

Я сказав кілька різких слів.

Вона відповіла злістю.

Я не стримався.

Я штовхнув її.

Вона впала.

І через кілька годин у неї стався викидень.

Знаєте, що найстрашніше?

Я не відчуваю вини.

Я не шкодую.

Я радий, що цієї дитини не буде.

Бо я її не хотів.

Я не знаю, як жити далі
Я живу з жінкою, яку не люблю.

Я думаю про іншу, яку втратив.

Я дивлюсь у дзеркало і бачу розбиту людину, яка нічого не зробила, щоб урятувати своє життя.

Я не знаю, що робити.

Я не бачу виходу.

Але одне я знаю точно:

Я не змирюся з цим.

Я знайду спосіб піти.

Я знайду спосіб вирватися.

І тоді я знову зможу дихати…