Султан і його чотири дружини: Історія кохання до наймолодшої та найласкавішої

У одного козацького чоловіка було чотири жінки. Найбільше він кохав свою четверту дружину — наймолодшу та лагідну. Дарував їй дорогі строї, золоті прикраси, годував солодощами та пестив.

Він також любив свою третю дружину — надзвичайну красуню. Вирувляючи до чужих країв, завжди брав її з собою, щоб усі милувалися її вродою, та постійно боявся, що одного дня вона покине його для іншого.

Другу жінку він цінував за розум та кмітливість. Вона була його найвірнішою радницею — терпляча, розсудлива та добра. Коли у козака виникали клопоти, він завжди радився з нею, і вона допомагала йому вийти з труднощів.

Перша дружина була найстаршою — дісталася йому після смерті старшого брата. Вона була віддана чоловікові, дбала про його багатство та славу роду. Та, на жаль, козак не цінував її. Навіть її щира любов його не торкалася, і він рідко звертав на неї увагу.

Одного разу козак захворів. Лежачи на ліжку, він згадав своє記憶 повне розкоші, і подумав: «Зараз у мене є чотири жінки, але коли я помру, залишуся сам.» Він покликав четверту дружину:

— Я любив тебе більше за всіх, дарував найкраще, ніжно дозоряв. Чи підеш ти за мною у темне царство, коли я покину цей світ?
— Навіть не мрій! — відповіла вона й вийшла, не обернувшись. Її слова, немов ніж, пронизали його серце.

Зажурений, він запитав третю дружину:
— Усе життя я захоплювався тобою. Чи супроводиш мене у останню путь?
— Ні! — сказала вона. — Життя таке гарне! Коли ти помреш, я знайду собі іншого!

Козакові другого разу стало боляче. Він звернувся до другої дружини:
— Ти завжди була моєю опорою. Чи будеш ти зі мною там, де немає повернення?
— Шкода, але не зможу, — відповіла вона. — Найбільше, що я зроблю — з честю поховаю тебе.

Його серце розрилося від горя. Раптом він почув тихий голос:
— Я піду з тобою. Куди б ти не йшов — я буду поруч.

Він підвів очі й побачив свою першу дружину — змарнілу від сліз, але вірну. Козак схлипнув:
— Я мавля поводитися з тобою краще, поки був час…

У кожного з нас є ті ж чотири дружини. Наше тіло — як четверта жінка: скільки б ми про нь не дбали, воно залишить нас у день смерті. Кар’єра, багатство, слава — це третя дружина: все це дістанет,ься іншим. Родина та друзі — друга жінка: вони проводять нас лише до могили.

А перша дружина — наша душа. Ми часто забуваємо про неї, женучяс за успіхом. Але саме вона йде з нами у вічність, навіть коли усі інші відвертаються. Дбаючи про неї, ми даруємо світу найціінніше — світло власно,ї любові.”