«Я зруйнувала шлюб сина через безплідність невістки, але життя відкрило істинного претендента на щастя»

Я завжди мріяла про онуків. Ці духи мене супроводжували ще з тих пір, коли мій син Ігор був зовсім маленьким. Уявляла, як годуватиму дітисько, в’язатиму панчішки, навчатиму казати «бабуся», купуватиму іграшки та спостерігатиму, як росте наше продовження.

Ігор — моя єдина дитина. Моє свідчення, моя опора. Чоловіка я поховала рано, сама тягла сина, вкладала в нього все: сили, душу, здоров’я. Він був сенсом мого життя. І коли він виріс, закінчив університет, знайшов роботу і нарешті привів у дім дівчину — я була щаслива.

Її звали Оля. Проста, добра, скромна. Вміла готувати, прибиралася, не перечила — усе, як я мріяла. Думала: ось вона, ідеальна дружина для мого синка. Вони одружилися, жили дружно. Ігор розквіт, став ще турботливішим, завжди усміхнений. Я тішилася.

Але через пару років почали лунати тривожні запитання. «Ну що ж вони, коли вже онуки?» — допитувалися мої подруги, сусіди, навіть колишні колеги. А я лише відмахувалася. Потім не витримала та наважилася заговорити з сином. Ігор сказав чесно: в Олін проблеми зі здоров’ем. Дітей у них, швидше за все, не буде.

Ці слова вдарили мене, наче молотом у груди. Немає онуків? Значить, не буде продовження? Навіщо тоді все моє життя, навіщо я сама все тягнула, якщо моє прізвище на цьому скінчиться?

Ігор спокійно поставився до ситуації. Сказав, що кохає Олю, що сім’я — це не лише діти, що в них усе добре. А я… я не могла змиритися. Вважала це поразкою. Несподівано для самої себе я почала розв’язувати в їхньому домі справжню війну.

Робила дрібниці з підступом. Натякала синові, що Оля, мовляв, не доглядає за ним як слід. Порівнювала її з іншими жінками, які «народжують одного за одним». Влаштовувала скандали, коли дізналася, що Оля хоче всиновити дитину. Кричала, що чужа дитина — це не сім’я, що кров — найголовніше. Що мій онук має бути кровний, а не з паперу.

Ігор мовчав. А потім одного дня зібрав речі, подВін подав на розлучення і переїхав до іншої квартири, залишивши мене наодинці з моїми думками.