Втратив її назавжди, не встигнувши попросити вибачення

Темні вулиці Чернігова провожали Тараса додому після важкого трудового дня. Він крокував, занурений у свої думки, але тривога стискала йому груди. Вікна їхньої квартири на третьому поверсі були темними. «Де вона знову?» — мигнуло в голові. Тарас увійшов у порожній дім, і тиша вдарила йому в скроні. Не встиг він зняти черевики, як у двері подзвонили. Сусідка, зі збентеженим обличчям, промовила слова, що перевернули його світ: «Вашу дружину, Олену, забрала швидка». Тарас застиг, не вірячи почутому. Його життя, повне помилок і втрачених можливостей, розсипалося в мить, залишивши лише біль і каяття.

Ця думка, ніби грім, вразила Тараса ще на вулиці. Він зупинився, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. «Як я міг бути таким сліпим?» — подумав він і гірко посміхнувся. Все було настільки очевидно, але він не бачив. Дома чекала Олена — жінка, яку колись кохав, але давно перестав цінувати. Він уявив їхню зустріч: вона, як завжди, кинене холодне «Ти прийшов?» і піде на кухню, навіть не глянувши. «Вечерятимеш?» — запитає вона, і в її голосі не буде ні краплини тепла.

Раніше Олена готувала з душею: пекла паляниці, збирала рецепти, закручувала банки з варенням. Але останніми роками все змінилося. Для дітей, коли вони приїжджали, вона досі старалася, а для Тараса — ні натяку на турботу. Її страви стали несмачними, ніби вона готувала через силу. Коли терпець уривався, Тарас сам смажив картоплю чи ліпив вареники, мовчки, без докорів. Олена їла, але ніколи не дякувала. Її байдужість вбивала його, але він мовчав, щоб не розпалювати сварки.

Колись Олена була іншою. Її ніжність, турбота, теплі обійми гріли його душу. Вона могла пригорнутися до нього й завмерти, наче ділячись теплом свого серця. Але ті моменти залишилися в минулому. Тепер її турбота здавалася механічною, як обов’язок, який вона ненавидить. Коли це почалося? Може, коли Тарас гуляв з товаришами, а вона чекала його вдома? Чи коли він не забрав її з пологового після народження молодшого сина, бо «святкував з друзями»? Тоді він думав: «Та дрібниця, ж святкую!» Але її погляд, сповнений болю, він пам’ятав досі.

Олена змінилася. Вона стала мовчазною, відстороненою. Обижалася на його зауваження, зачинялася у кімнаті, наче тікала від нього. Тарас злиТарас стояв перед її могилою, і лише вітер ніс його слова у пустоту: “Не встиг…”