Я прийшов із важливою новиною, але батьки здивували мене ще більше

Я прийшов із важкою новиною, але батьки шокували мене ще більше

Богдан їхав старенькою маршруткою по забитих дорогах до батьків у передмістя Львова, і серце стискалося від туги. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківській хаті, стало справжнім ударом. Його літні батьки, яких він вважав зразком міцної родини, оголосили про власний розлучення, і ця драма затьмарила все, що він збирався сказати. Тепер Богдан стояв перед вибором, який змінить його життя, а в душі клубочився жах, провина й нерозуміння.

Новина про розлучення з Олесею давалася йому нелегко. Можна б і промовчати, але чутки в їхньому невеличкому селищі розносилися швидко. Олеся могла подзвонити батькам і розповісти все зі злості, а брат чи сестра ненароком проговорилися б при зустрічі. Богдан вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.

Богдан піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Ярослав Іванович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.

— Здоров, — буркнув він. — Добре, що завітав. Заходь.

— Здоров, тату, — відповів Богдан, але в голові мелькнула тривога: «Невже хтось вже розповів?» — Мама вдома?

— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітися? Сидить, як пані капризна.

— Ти про що? — не зрозумів Богдан. — Що з тобою?

— А те, що з мене вистачить! — раптом вигукнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.

Богдан, приголомшений, пішов за ним. У вітальні батько плюхнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа із в’язанням, не було. Богдан заглянув у спальню й побачив її — Ганну Ярославівну, яка стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.

— Прийшов? — холодно спитала вона. — Вже пішов від Олесі чи тільки збираєшся?

— Звідки ти знаєш? — серце Богдана стислося. — Чому ти про це питаєш?

— Тому що мені треба знати, чи зняв ти квартиру, чи ні! — різко відповіла мати.

— Яку квартиру? — знітився він.

— Ту, де ти житимеш після розлучення! — відчеканила вона.

— Поки що не зняв, — відповів Богдан. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?

— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Отже, сину, терміново шукай житло, бо я їду жити з тобою!

— Що?! — Богдан завмер, не вірячи вухам.

— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився у дверях, палаючи гнівом. — Я житиму з Богданом! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!

— Ані за що! — скрикнула мати. — Я не залишусь у цьому домі, де все просякнуте твоїм упертістю!

— Стій! — Богдан переводив погляд з одного на одного. — Ви про що взагалі? Куди ви зібралися?

— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!

— Чому молодець? — Богдан відчував, як земля йде з-під ніг.

— Бо це якнайкращий час! Ми з мамою теж розлучаємося! — випалив батько.

— Що?! — Богдан остовпів. Він чекав докорів, а натомість отримав шокуючу новину.

— Досить! — продовжив батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винен. Ми з матір’ю надоїли одне одному, як ти з Олесею. Я йду з тобою, і житимемо удвох, по-чоловічому!

— Ні, з сином житиму я! — перебила мати. — Ти мені— Ти мені не потрібен, а йому я ще придамся.