Час для доньки створювати власну родину, настав!

Ми з чоловіком, Богданом, збиралися видавати нашу доньку Соломію заміж. Соломії вже 27 років, час і свою родину створювати, тим більше, що вона зустріла гарного хлопця — Олега. Він надійний, працює інженером, до Соломії ставиться з турботою, та й ми з Богданом його відразу прийняли. Все йшло до весілля, ми вже почали обговорювати дату, сукню, гостей. Але коли я дізналася, яким “посагом” забезпечила свого сина Олега його мати, Наталя Григорівна, я ледь не втратила дар мови. Невже у 21 столітті ми знову граємо у Середньовіччя, де посаг вирішує, хто кого вартий?

Соломія у нас дівчина розумна. Закінчила університет, працює маркетологом, сама себе забезпечує. Ми з Богданом завжди вчили її бути самостійною, щоб вона не розраховувала лише на чоловіка. Але, звісно, як батьки, ми хотіли допомогти молодій родині на старті. Вирішили подарувати їм гроші на перший внесок за квартиру, щоб вони могли взяти іпотеку. Плюс я потихеньку збирала для Соломії “посаг” — гарну постільну білизну, набір посуду, навіть штори нові купила, щоб їхнє гніздечко було затишним. Думала, це дрібниці, але вони покажуть, що ми піклуємося. А Олег, як жених, теж обіцяв внести свою лепту — у нього були заощадження, і він казав, що хоче, щоб у них із Соломією все було на рівних.

І ось минулого тижня ми з Богданом поїхали до Наталі Григорівни, щоб обговорити весілля. Вона жінка пишна, завжди з зачіскою, ніби з салону, і з таким тоном, ніби знає все на світі. Сіли за стіл, п’ємо чай, і тут вона починає: “Оленко Петрівно, а що ви Соломії в посаг даєте? У нас ж традиція, щоб наречена з достатком у сім’ю входила”. Я спочатку подумала, що вона жартує. Який посаг? Невже ми корів і скрині з золотом маємо привозити? Але Наталя Григорівна була серйозна. І тут вона видає: “Я своєму Олегові дала авто, повністю оплачене, і половину вартості квартири. А що у вас?”

Я ледь чашки не впустила. Авто? Половина квартири? Невже вона тепер нам рахунок виставлятиме за свого сина? Я, звісно, стрималася, посміхнулася і сказала, що ми теж допомагаємо дітям, але подробиць обговорювати не стала. А всередині все кипіло. Ми з Богданом не мільйонери, але для Соломії зробили все, що могли. А тепер виходить, що наш посаг — це “дрібниці”, а Наталя Григорівна прямо-таки принца виростила, якого ми маємо засипати дарунками?

Повернувшись додому, я все розповіла Соломії. Вона лише розсміялася: “Мамо, та яка різниця, що вони дають? Ми з Олегом самі впораємося”. Але мені було прикро. Не за себе, а за Соломію. Вона така світла, добра, а тепер її наче оцінюють за якоюсь середньовічною шкалою. Я поговорила з Богданом, але він, як завжди, вирішив не нагніАле коли того вечора Олег несподівано прийшов до нас і сказав, що сам поговорив з матір’ю, і тепер вона мовчить про ці всі рахунки, у моєму серці нарешті заспокоїлось.