Connect with us

З життя

Как меня довели до слёз дочка и её «друзья»: холодильник против столовой!

Published

on

Холодильник — не столовая! Как дочь и её «друзья» довели меня до слёз

У меня растёт дочь, Лизавета. Шумная, добрая, душа нараспашку. Слишком уж нараспашку. Дружит, кажется, со всем районом — с одноклассниками, ребятами с нашей хоккейной коробки, детьми из музыкалки, даже с теми, кого я впервые вижу в жизни. И последнее время вся эта ватага почему-то обжилась у нас в квартире.

Говорят, на улице мороз, а гулять-то хочется. Лизавета, как гостеприимная хозяйка, тащит всех домой, включает музыку, ставит чайник, раздаёт пряники, устраивает шумные посиделки. Сначала я не придавала значения: ну ладно, дети пришли — посидели, разошлись. Даже радовалась — у дочки столько друзей. Но потом всё пошло наперекосяк.

Недавно пришла с работы вымотанная, голодная, мечтая только о тарелке борща и диване. Но на кухне меня ждал сюрприз. Два незнакомых пацана лет десяти сидели за столом и доедали плов. Прямо из моей кастрюли! Ту самую, что я сварила на два дня, чтобы не стоять у плиты каждый вечер.

Я застыла в дверях. Пацаны, не смутившись, доели, сунули тарелки в раковину и ушли, весело крикнув: «Досвидания!» А я стояла, как вкопанная. Обед, ужин — всё сметено. Для мужа, для дочки — ничего не осталось.

Зашла к Лизе. Объяснила спокойно: угощать друзей чаем, вафлями — ради бога. Но суп, мясо, гарнир — это еда для семьи, на которую я трачу и деньги, и время. Я не для того готовлю, чтобы чужие дети уплетали за обе щёки, пока нас нет дома.

Лиза молча хлопнула дверью и щёлкнула замком. Через минуту из-за двери донёсся обвинительный шёпот:

— Жадина! Своим друзьям даже поесть не дашь!

Обиделась. Надулась. Не вышла даже ужинать. Хотя я, скрипя зубами, почистила картошку и поджарила котлеты — чтобы хоть кто-то поел нормально.

Утром я взяла Лизу за руку и сказала прямо: «Еды хватит на два дня. Я прихожу поздно, ночью готовить не стану. Если ты уже такая взрослая, научись понимать простые вещи». Дочь отвернулась и ушла в школу, не прощаясь.

Когда я вернулась после одиннадцати, муж резал хлеб. Потому что холодильник снова опустошили. Лиза опять привела друзей. Пока мы работали, они смели всё: и суп, и котлеты, даже сыр к завтраку. Остались только огрызки и грязные тарелки.

Лиза снова заперлась. На вопросы не отвечала. Мы с мужем переглянулись — оба поняли: дело не в еде. А в том, что ребёнок нас не слышит. Не хочет слышать. Считает врагами за то, что просим элементарного — уважать дом, труд и чужие границы.

Я не жадина. Мы не бедствуем, но каждый рубль достаётся трудом. И я не могу кормить чужих детей. Не могу морально. И не хочу.

Я устала. Мне больно от того, что родная дочь принимает мою заботу за скупость. Бабушка говорит: «Выпори ремнём!» Но я не верю в ремень. Верю в слово, в объяснения. Вот только что делать, если ребёнок глух к ним?

Может, я что-то упустила в воспитании? Была слишком мягкой? Или это просто переходный возраст, и всё пройдёт? Не знаю. Растеряна.

Если у кого-то было подобное — как достучаться до подростка, который видит в матери лишь бесплатную столовую? Как вернуть уважение к семье, к труду?

Я просто хочу снова видеть в глазах дочери благодарность.
А не упрёк за то, что щи — это не раздача в столовой…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − 6 =

Також цікаво:

UA12 хвилин ago

Валіза до Дубая, яку я не встигла закрити

Термінал «Д» бориспільського аеропорту о шостій ранку пахнув кавою з automату і мокрою тканиною — надворі лив дощ, і люди...

PL53 хвилини ago

Warsztat po teściu, który zabrał zięć Marcina

Nazywam się Marcin Duda, mam trzydzieści sześć lat i przez ostatnie osiem byłem mężem Kasi Woźniak z Bydgoszczy. Piszę "byłem",...

PL1 годину ago

Czterysta osiemdziesiąt złotych na koncie i klucz do warsztatu w kieszeni

Marek Winiarski policzył pieniądze trzy razy, jakby od trzeciego liczenia miało przybyć. Czterysta osiemdziesiąt złotych. Tyle zostało na koncie firmowym...

UA1 годину ago

Тиха вода під високим мостом

Мене звати Ірина Ковальчук, мені двадцять дев'ять, і я досі не знаю, як розповісти цю історію так, щоб у неї...

UA1 годину ago

Прокинулась у труні під Двома Метрами Землі: Собака Рекса Почув Стук Ганни

Мене звати Оксана Бабенко, мені шістдесят один рік, я двадцять три роки працюю на кладовищі в Немішаєвому під Києвом —...

UA2 години ago

Мама Антона, а не суперприз

Мене звати Мирослав Дацюк, мені сорок один рік, я живу в Полтаві. Дружину мою звати Юля — молодша за мене...

PL2 години ago

Warsztat po teściu, czterysta tysięcy i klucz, którego już nie mam

Nazywam się Marek Wodnicki, mam czterdzieści dwa lata i przez jedenaście lat prowadziłem warsztat samochodowy przy ulicy Zbożowej w Bydgoszczy...

PL2 години ago

Sto pięćdziesiąt złotych Magdaleny Sikory

Pod Krakowem, na starym trakcie w stronę Zakopanego, kelner ratuje bogacza po wypadku — a potem odkrywa, że dyrektorka hotelu,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.