Образа свекрухи: стара меблі як привід для конфлікту

Уже три роки, як я одружена. Дітей поки нема, хоч думки про материнство давно кружляли в повітрі. Увесь цей час ми з чоловіком жили в орендованій квартирі в центрі Києва — не тому що не могли собі дозволити інше житло, а тому що моя свекруха, Ганна Сергіївна, не пустила нас до своєї однокімнатної квартири, яка багато років стояла пусткою.

Вона сама виростила Максима — мого чоловіка. Квартиру їй колись дали від текстильної фабрики, де вона пропрацювала двадцять років. Потім вона вдруге вийшла заміж.

— Мій вітчим був доброю людиною, він справді замінив мені батька, — розповідав чоловік. — Але з матір’ю у них вічно були сварки. Вона все скаржилася, що грошей мало, їй усього завжди не вистачало.

У вітчима була донька від першого шлюбу. Він хотів усиновити Максима, але Ганна Сергіївна була категорично проти — боялася втратити державні пільги. Коли вона переїхала до нового чоловіка, свою квартиру просто замкнула на ключ. Навіть ремонту там не було, вона вирішила не здавати — мовляв, нема сенсу.

Після весілля ми просили її дозволити пожити в тій квартирі — скромно, але своє. Та свекруха й слухати не хотіла:

— Ми ось-ось розлучимося, — заявила вона, — він жадібний, лінивий, ні до чого не придатний. Я з ним лише через вигоду. Розлучимося — і куди мені йти, якщо ви вже там оселитесь?

І справді, незабаром вона подала на розлучення. Та від чоловіка виїжджати не поспішала. А потім і зовсім настигла біда — вітчим помер. Ганна Сергіївна була впевнена, що тепер двокімнатна квартира стане її. Але виявилося, що спадщину записано на його доньку.

Тоді ж померла моя бабуся, яка ще за життя переписала на мене свою затишну двійку. Ми з чоловіком почали там ремонт, планували переїзд. Але все перекреслила істерика Ганни Сергіївни.

— Я ж його на руках носила, поки та, його донька, навіть у гості не заходила! Я йому й борщі варила, і ліки носила. А тепер вона, та Марічка, буде у Львові жити в спадщині, а я — у сирій однушці! Ось вам і справедливість! — кричала вона в трубку.

Усі ці біди влаштувала собі сама: сама відмовилася від усиновлення, сама не захотіла жити з нами. Сперечатися було марно. Довелося їй повертатися в ту саму пусту, занедбану однушку. Там ні меблів, ні нормальних умов. Лише голі стіни.

Чоловікові стало її шкода. Він вирішив трохи облаштувати житло, хоч би косметичний ремонт зробити. Я, у свою чергу, запропонувала перевезти туди бабусині меблі — ми все одно збиралися їх замінити на нові. Все було чисте, міцне — хоч і не нове.

Частину речей Ганна Сергіївна встигла вивезти з квартири покійного чоловіка, але там переважно була вбудована техніка, яку й виносити було безглуздо. А спадкоємиця вітчима — неТа коли ми привезли меблі, свекруха влаштувала сцену: “Що це?! Ви мене, як жебрачку, старою мотлохом годуєте?”.