Зруйновані мрії та новорічне диво

**Розбиті мрії та новорічне диво**

Ярина зустрічалася з Олегом понад рік. Їхні побачення були настільки рідкісними, що їх можна було відзначати в календарі червоним маркером, як свята. Він жив у Львові, а до маленького містечка під Тернополем заїжджав лише у справах своєї компанії. Вони будували грандіозні плани на майбутнє, і цього Нового року мали вирішити, хто до кого переїжджає. Та раптом задзвонив телефон. Ярина здригнулася від несподіванки — дзвонив Олег!
— Привіт, коханий, — промовила вона, намагаючись звучати ніжно, попри божевільний день.
Та в трубці пролунав різкий жіночий голос:
— Ну, вітаю, розлучнице!

Ярина завмерла, не в змозі промовити й слова.

Цього передноворічного дня все йшло наперекір. Вранці зателефонували з офісу й вимагали терміново приїхати для підписання контракту з іноземними партнерами. Ніхто не цікавився планами Ярини, яка записалася до перукарки зранку. Генеральний директор грівся десь на пляжах, а вона, нахмурившись, пробурмотіла кілька міцних слів, викликала таксі й поїхала до офісу.

Виходячи з бізнес-центру, вона згадала, що мала забрати сукню у подруги Світлани, яка підробляла швачкою. Сукня, куплена для новорічної ночі, раптом звисла мішком. Ярина воліла думати, що схудла, а не тканина виявилася дешевою. Вона набрала подругу:
— Світко, пробач, зовні забула про сукню!
— Ярино, де ти була? Я годину намагалася до тебе додзвонитися! — кричала Світлана крізь шум вокзалу.
— Це все наш директор, — зітхнула Ярина. — Ну як сукня? Я заїду?
— Ярино, пробач, — голос Світлани затремтів. — Ми вже на вокзалі, поїзд через півгодини.

Ярина опустила телефон, відчуваючи, як надії руйнуються. «Ну й добре, — подумала вона, — без сукні, без зачіски, але Новий рік же! Скоро приїде Олег, і ми проведемо цю ніч разом. Все не так уже погано».

Ярина, попри свої двадцять шість років, залишалася романтичною натурою, яка вірила у дива. Навіть після жахливого дня вона сподівалася, що новорічна ніч подарує їй чарівність.

Коли телефон задзвонив знову, вона здригнулася, занурена у мрії. Побачивши ім’я Олега, вона набрала повітря, щоб говорити бадьоро.
— Привіт, коханий, — почала вона.
— Ну, вітаю, розлучнице! — перебив її жіночий голос. — Думала, він покине сім’ю заради тебе? Забудь його номер, інакше пошкодуєш!

Трубка замовкла, а в голові Ярини закрутився вихор. Рідкі зустрічі, мовчання по вихідних, дивні випадковості Олега — все склалося в похмуру картину. Вона поволі пішла до зупинки, притулилася до ліхтаря й дивилася у нікуди. «Розлучниця» — це слово било, як молот. Її світ розсипався в одну мить. Старий рік йшов, забираючи з собою все, у що вона вірила.

— Дівчино, з вами все гаразд? — гучний голос вирвав її з остовпіння. Перед нею стояв чоловік з густою бородою, у червоній шубі з білим коміром.
— Ні, — прошепотіла Ярина, ледве стримуючи сльози. — А ви хто?
— Дід Мороз, хто ж ще! — усміхнувся він. — Ходімо до машини, замерзнеш же!

Він підхопив її під руку й повів до авто. Ярина, приголомшена, не встигла заперечити. Машина рушила, а вона, опам’ятавшись, закричала:
— Зупиніться! Куди ви мене везете? Відпустіть!

Водій слухняно з’їхав на узбіччя й повернувся до неї:
— Я хотів допомогти. Їхав у кафе, пригостити тебе гарячою кавою. Ти стояла на морозі, сама не своя. Скоро Новий рік, а я, знаєш, ніби як Дід Мороз.

Остання фраза прозвучала незграбно, але несподівано для себе Ярина розсміялася. Сміх вирвався сам собою, змиваючи біль цього дня: зіпсовану сукню, зірвану зачіску, зраду Олега й цього дивного «Діда Мороза».
— Вибачте, — вимовила вона крізь сльози сміху.
— Нічого, — усміхнувся чоловік. — Старий рік іде, забираючи все погане. Все налагодиться. Ось, наприклад, мій найкращий друг сьогодні відмовився святкувати разом. П’ятнадцять років традиції — коту під хвіст! Все через його нову дружину.

Ярина раптом відчула полегшення. Може, переохолодження, а може, ця зустріч, але важкість із душі зникла.
— На вас, мабуть, чекають, — сказав чоловік, заводячи двигун. — Куди підвезти?
— А мені нікуди, — сумно посміхнулася вона. — Дома нікого, сукню не забрала, зачіску не зробила. Вільна, як вітер. Навіть не знаю, що робити.
— Тоді зустрінемо Новий рік разом? Знаю одне затишне кафе, обіцяють чарівний вечір.
— Я не проти, тільки заїду переодягтися, — відповіла Ярина. Їй не хотілося залишатися самій цієї ночі.

Вдома вона швидко змінила промоклий одяг, повернулася до машини з посмі”Новий рік розпочався не так, як вона очікувала, але, схоже, саме так мало з’явитися щось справді хороше.”