Кішка на тарілці: як суперечки знищили кохання

Шерсть на тарілці: як суперечки про кота знищили кохання

— Ігорю, благаю тебе востаннє! Зміни тему! Ти ж обіцяв, що більше не будеш погано говорити про мого сина! — Ганна намагалася стримувати себе, але голос їй тремтів.

— Я й не погано, я правду кажу! — гаркнув Ігор. — Він сидить у тебе на шиї, а ти лише милуєшся. Невже не бачиш, що вирощуєш ледаря?

— Повторю вкотре: розмова скінчена! — Ганна ледь не кричала. — Мій син — студент. Поки він вчиться, я його утримуватиму. Твій дозвіл мені не потрібен!

— Тобто моя думка — це пусте? — обурився Ігор. — Ти готова слухати лише солодкі слівця? Ні, кохана, доведеться рахуватися зі мною!

— Не доведеться! — різко відповіла Ганна. — Якщо не замовкнеш, зараз же піду. Знову! Два тижні тому ти клявся, що більше про це не згадуватимемо. Забув?

— Пам’ятаю! — гаркнув Ігор. — Та як мовчати, коли він так себе поводить? Ти для нього останню сорочку віддаси, а він навіть не цінує!

— Хто тобі сказав, що не цінує? — Ганна затремтіла від гніву. — Олег мене любить і дякує за все. Замовкни, сказала! Розмова скінчена!

Вона розвернулася й пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Та Ігор, розпалюючись праведним гнівом, пішов за нею.

— Галю, ти навіть вислухати мене не хочеш? — його голос звучав майже благально. — Я ж заслужив хоча б це!

— Спочатку вирости дитину, а потім розумнішай! — відрізала вона. — Твої слова — пусті балачки заздрісника!

У Ігоря була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вісім років — її мати відвезла дівчинку у інше місто, коли тій було лише два роки.

— Заздрісника? — Ігор навіть остовпів. — Думаєш, я заздрю твоєму ледареві? Нісенітниця!

— Звичайно, заздриш! — кинула Ганна. — Йому всього двадцять, а в нього є все, чого в тебе нема!

— Що, матуся знімає квартиру й щодня кидає гроші на картку? Цьому я маю заздрити? — зі злобою спитав Ігор.

— Мабуть, так! — парирувала Ганна. — Інакше навіщо ти запалився?

— Я лише намагаюся пояснити, що ти його зіпсувала! — не вгамувався він.

— Хочу й псую! Він — мій єдиний син, і я можу собі це дозволити! — різко відповіла Ганна.

— Ну звичайно, ти ж мільйонерка! — знизнув плечима Ігор.

Сварка почалася зовсім не з цього. Ганна сама не зрозуміла, як вони знову дійшли до розмови про Олега. Все було так мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Йшов ролик про масажне крісло. Ігор запалився ідеєю купити таке саме, навіть знайшов модель за гарною ціною.

Ганна не заважала, але нагадала:

— Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки утриматися від великих витрат, поки мені не виплатять зарплату. Можливо, доведеться в тебе позичити.

Вона ніколи не просила в Ігоря грошей. Зарплату їй затримували рідко, але цього разу так трапилося. Ганна працювала віддалено, з дому виходила лише до крамниці. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, щось друкувала, перевіряла, але за це добре платили — у півтора рази більше, ніж Ігорю. Не мільйони, звісно, але на оренду житла, їжу та допомогу синові вистачало.

— Галю, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, то дехто міг би знайти підробіток? — натякнув Ігор.

— Ти про Олега? — нахмурилася вона. — Я ж сказала: я проти. Я відправила його вчитися, а не кричати «Вільна каса»!

— Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші не з неба падають! — обурився Ігор.

— Він і без тебе це розуміє! — відповіла Ганна.

— Нічого він не розуміє, поки ти йому все на блюдечку подаєш! — не вгамувався Ігор.

— Це не твоя справа! Годі! Ти мене втомив! — викрикнула Ганна.

Сварка тривала ще півгодини, доки не затихла. Ганна, намагаючись згладити напругу, пішла на кухню, заварила чай і зробила бутерброди.

— Частуйся, — сказала вона, підсуваючи тарілку.

Ігор скривився і відсунув її.

— Не хочу… — почав він, але раптом помітив щось. — Дивись! Шерсть на тарілці! Твій кіт мене дратує! Чому так багато шерсті? Ти взагалі не прибираєш?

— Я прибираю двічі на тиждень! Частіше не встигаю! — відповіла Ганна, відчуваючи, як гнів знову закипає.

— Ти ж вдома сидиш! Що, важко взяти швабру? — кинув Ігор.

— Я не просто сиджу! Я працюю і заробляю більше за тебе! — вигукнула вона.

Ігор поблід. Сама думка, що його жінка заробляє більше, й так дратувала, а її зневажливий тон додав оливи у вогонь.

— Тобто я тепер і не чоловік? — прошипів він.

— Я цього не казала! — відрізала Ганна. — Ти мене вивів! Я теж хотіла б жити у стерильній чистоті, якби хтось прибирав за мене! Прибирання — не лишеБільше вони не бачилися, бо кохання, загублене між шерстю та образами, вже ніколи не повернеться.