Жінка з незвичайною історією про гідність.

У невеликому місті жила собі жінка. Звали її Оксана Василівна. Життя її було, як їй здавалося, гідним. Щоправда, родини не склалося, і дітей не було. Зате була власна квартира, де завжди панували лад і чистота. І робота солідна — бухгалтером на меблевому комбінаті.

Дожила Оксана тихо й спокійно до п’ятдесяти. Дуже їй подобалося таке життя. Особливо порівняно з життям сусідів. Приємно було думати, що в неї все вдалося. Адже вона — людина добра, нікому зла не бажає.

А сусіди були ще ті! На одному майданчику з нею мешкала, наприклад, жінка за шістдесят. І, подумайте лише, в такому віці — а волосся пофарбоване в яскраво-рожевий! Сором! Та ще й в обтягуючих сукнях і джинсах ходить. Усі сміються. Місцева чудакувата, інакше не скажеш.

«Безглуздя!» — думала Оксана Василівна, дивлячись на ту дивну пенсіонерку. І раділа, що сама виглядає пристойно, як належить у її віці.

Про третю сусідку й казати соромно. Всього двадцять два роки, а вже дитина є. Причому дитині на вигляд років п’ять. Ясна річ, ще в школі завагітніла. Де ж батьки дивились? До речі, батьків у дівчини не було — жила сама з донькою. Та ще й із тією рожевою пенсіонеркою в товаристві. Поки дівчина працювала, сусідка дивилась за дівчинкою.

Оксану Василівну це не дивувало. «Такі самі до таких і тягнуться», — думала вона. — «А мене оминають. Побачать порядну жінку — і в очі дивитись соромно. Поздороваються у ліфті — і на тому все».

Останній сусід — чоловік років тридцяти. Коли вона його вперше побачила, аж здригнулася. Усі руки, навіть шия — у татуюваннях! Хіба ж нормальні люди так ходять? Звісно, ні! Ще з молодості Оксана таких осуджувала. Мабуть, нічим іншим не виділитися, крім як шкіру псувати. От, увагу привертає! Значить, розумом не вийшло. Краще б книжки читав.

Так вона розмірковувала щодня, зустрічаючи когось із сусідів. Повертаючись додому, тихенько тішилася, що живе, як належить. І іноді обговорювала сусідів із єдиною подругою по телефону. Говорити більше було ні про що, тому «той тип із тату», «молода мати» та «божевільна бабуся» стали майже єдиними темами для балачок.

Одного разу ввечері Оксана Василівна, як завжди, поверталася з роботи. Настрій був жахливий. На роботі виявилася недостача… Вперше за довгі роки. На кого валять? Хто винен? Звичайно, бухгалтер. Голова боліла зранку. А тут раптом у вухах задзвеніло, а ноги наче свинцем налилися.

ЛеЗайшовши до квартири, вона глибоко зітхнула і вирішила: завтра ж запросить усіх сусідів на вечерю, щоб нарешті дізнатися їхні історії по-справжньому.