Тандем дружби

Дві подруги
Вони колись були подругами…

Точніше, ними й залишалися, як думала жінка з третього поверху. Її подруга з п’ятого була писаною красунею. Відверто кажучи, так вона сама про себе думала. Вона спускалася до сірої миші, як вона називала свою подругу з нижнього поверху, лише для того, щоб похвалитися або поскаржитися на життя. Колись вони разом вчилися в школі, а потім разом вступили на економічний факультет університету, який миша успішно закінчила й влаштувалася службовцем у банк.

Подруга-красуня вдало вискочила заміж за багатого тата на п’ятому курсі та кинула навчання. Після розлучення їй дісталася чимала сума та невеличка місячна допомога. Мільйонер був готовий заплатити й більше, аби позбутися її, але адвокат спрацював погано, і залишилася вона сама, з грішми, що стрімко танули через її запити… Отож, красуня перебувала у вічних пошуках, а вниз спускалася лише для того, щоб розповісти миші про свої перемоги та поразки.

— Усі мужики — козли, — говорила вона, сидячи в кріслі й розглядаючи черговий жіночий журнал. Іншого вона не читала.

І навчала свою подругу.

— Хочеш знайти собі класного хлопця? Читай жіночі журнали.

Була вона вдягнена в коротенький, спокусливий халатик з глибоким вирізом на грудях. Доглянуті руки та яскраво-червоні нігті різко контрастували зі стареньким, поношеним халатиком сірої миші та її вічно втомленими руками — треба було прати, прибирати, готувати та ходити за продуктами. Обидві були незаміжніми й дітей поки не мали, але миша відчайдушно хотіла і те, й інше, а красуня бажала лише одного — щоб нею всі захоплювалися, давали гроші й нічого від неї не вимагали.

— Усі мужики козли, — повторювала красуня, крутячи в пальцях тонку м’ятну сигарету. — Один лисий, другий низький, третій багатий, але скупий, уявляєш?

І додавала обурено:

— У нього старий авто, дача за містом, і він хотів, щоб я йому готувала.

Вона сміялася:

— Можеш уявити мене на старій тачці чи біля плити? Фууу…

Миша зітхала й думала про себе:

— Мені би того лисого чи низького. Я б і готувала, і на дачу охоче їздила.

— Козли, — констатувала красуня.

А між тим, майте на увазі, пані та панове, вона спускалася до миші зі своїм котом — вічно брудним, худим та в павутині.

У миші ж жила кішечка, теж кастрована, як і кіт, що не заважало йому дихати нерівно до котячої красуні. Вона ж відповідала бідоласі взаємністю.

— Що? Знову ця стерва тебе не погодувала і під ліжко загнала? — питала вона худого кота.

— Нам, чоловікам, — хорохорився кіт, — соромно скаржитися. Ну, не погодувала? Та ж на вулицю не виганяє. А під ліжком теж непогано. Багато павутини, звісно, але зате можна сховатися. І майже ніколи не б’є. Тільки якщо поганий настрій.

— А добрий у неї буває? — питала кішечка.

Кіт важко зітхав і притискався до неї. Кішка знімала лапкою павутину зі страждальця й вилизувала його мордочку. Кіт починав муркотіти. І так, притулившись до своєї красуні, засинав.

— І що знайшла твоя кішка в моєму оборванці? Адже він нічого по-хорошому не розуміє, лише з тумака чи ляпаса, — говорила красуня.

Мишу перекручувало, і вона підкладала брудному коту шматочки курчати. Він, давлячись, їв. Їв і плакав. А пухнаста кішечка важко зітхала й вилизувала свого нещасного кавалера.

Свою кішку сіра миша любила, точніше, обожнювала. І було в неї все. Все, що тільки може уявити чи побажати котяча душа. А брудний кіт нічого не хотів. Він мріяв лише про дві речі — поїсти й побачити свою улюблену кішечку.

Так вони й бачилися кілька разів на тиждень. Миша готувала обід, вечерю й годувала красуА наступного вечора Жорж прийшов знову, і вже ніхто не здивувався, коли під час чаювання його рука ненароком торкнулася мишиної, і вони обидва зрозуміли, що це вже ніколи не скінчиться.