Ваш кіт дуже гучний!

— Вимкніть цю диявольську машину! Я через вас спати не можу! — роздався крик за дверима.

Потім хтось почав бити в двері й активно давити на дзвінок. Олеся здригнулася й випустила пульт. Денис невдоволено заворушився.

У кімнаті ледь горів нічник. За вікном панувала придушлива літня спека. Олеся накинула халат і пішла до дверей.

На порозі стояла жінка років сімдесяти з тонкими губами й незадоволеним поглядом. На ній був простий ситцевий сарафан, а в руці вона тримала телефон.

— Вибачте, а ви хто? — поцікавилася Олеся, не відчиняючи дверей: злякалася.
— Я — Валентина Володимирівна! З третього поверху. Над моїм вікном стоїть ваша брязкалка, яка мені спати не дає. Вимкніть негайно! Інакше викликаю поліцію. Ви шумите в неналежний час!

Олеся спробувала вставити хоч слово, але Валентина Володимирівна продовжувала обурюватися без перерви.

— Не розумію, як можна бути такими безсовісними! Через вас страждає весь будинок!
— Він, наче, не такий уж і гучний… — обережно сказала Олеся. — Ми спеціально слухали через відкрите вікно.
— Вам «не такий уж і гучний», а у мене вже серце болить від вашого трактора!
— Гаразд, вимкнемо, — неохоче погодилася Олеся. — Просто не знали, що він заважає…
— Ну, тепер знаєте, — різко відповіла Валентина Володимирівна.

Почулися кроки, що віддалялися.

Олеся повернулася до спальні й вимкнула кондиціонер. Відкрила всі вікна й балкон, але це нічого не допомогло. Спека накрила хвилею. Денис довго крутився, потім пішов у душ, а Олеся лежала, дивлячись у стелю.
Не таким вони уявляли перше літо у своїй квартирі…

…Вони купили цю двокімнатну всього пару місяців тому. Минулого літа в орендованій квартирі вони згадували як жахливий сон: миски з холодною водою, сквозняки, вентилятор, що гнав гаряче повітря по колу. В іпотеку Олеся лізла з тремтливими руками, зате з думкою, що тепер ніхто не буде їм диктувати, як жити.

Виявилося — буде.

Вранці Олеся зустріла в ліфті іншу сусідку — Наталю. Вони вже встигли познайомитися, навіть допомогли їй замінити кран.

— Слухай, Наталко, — Олеся притулилася до стіни, — ми вчора вночі ввімкнули кондиціонер, і до нас прийшли скаржитися. Він і справді так гуде?

Наталя підняла брови.

— Давай вгадаю. Валентина Володимирівна?

Олеся кивнула.

— Ну… Вона й на нас скаржиться. То телевізор їй шумить, то син голосно сміється. Раз казала, що наш кіт занадто гучно ступає. Але ми вже звикли. Вона дзвонить разів два на місяць, і все. Терпимо.

Олеся мимоволі посміхнулася.

— Кіт? Серйозно?
— Ага, — підтвердила Наталя. — Ми тепер не вмикаємо телевізор, дивимось усе в навушниках. З сином і котом складніше, сама розумієш.

Пізніше Олеся зустріла на сходах Андрія. У нього була та сама модель кондиціонера, і висів він якраз під вікном примхливої сусідки.

— Андрію, а тобі вона не скаржиться?
— Та ні. Хоча він у мене досить шумний. Друг казав, що неправильно встановили, тому іноді брязчить. Але я їй, мабуть, подобаюся, — усміхнувся сусід.
— А на нас з Денисом хтось скаржиться?
— Не чув такого. Ви взагалі безшумні. Ні дітей, ні перфораторів, навіть собаки нема.

Відповіді сусідів чомусь не заспокоїли Олесю. Вона знову ввімкнула кондиціонер і прислухалася до нього через відкрите вікно. Ледве чути.
Тож у чому проблема? Може, зовсім не в децибелах? Олесі почало здаватися, що Валентина Володимирівна просто їх не взлюбила, тому її дратувало все, що стосувалося нових сусідів. Або, може, їй не подобалося, коли комусь було добре. Бувають такі люди.

З того самого вечора, коли Валентина Володимирівна з’явилася на їхньому порозі, почався їхній особистий пекельний ад. Кожного вечора вони намагалися нагнати більше прохолоди, щоб вистачило хоча б на півгодини із закритими вікнами. Вони ставили будильник на двадцять дві години п’ятдесят дев’ять. Якщо запізнювалися хоч на пару хвилин, сусідка починала дзвонити або кричати. Якщо на п’ять — приходила особисто.

Щоб якось вижити в цій духоті, вони ставили вентилятор біля вікна. Він шумів сильніше за кондиціонер, але чомусь зовсім не турбував сусідку.

Вони навіть викликали майстра. Той оглянув зовнішній блок і щось підкрутив.

— Ну, я відрегулював кріплення і додав прокладки для шумоізоляції. Але в цілому у вас і так тихий. Тепер взагалі ледве гуде. Зробити ще тихіше буде проблематично, та й не потрібно, — підбив підсумок майстер.

Олеся з полегшенням посміхнулася. Хотілося вірити, що тепер вони зможуть спокійно спати.

Але минуло лише два дні, і о двадцять три нуль три задзвонив телефон.

— Я не зрозуміла, у вас що, кондиціонер працює? — ображено запитала сусідка. — У мене стіни трясуться! Мені погано, тиск пІ з того дня вони просто вмикали кондиціонер, коли хотіли, і вперше за довгий час спали спокійно, знаючи, що тепер у них дійсно є свій дім.