З життя
Та все ж, мама мені повірила.
Добре, моя мама таки повірила мені.
Це сталося під час Великодня минулого року. Була ніч, десь о восьмій, якраз у Чистий Четвер. Я йшов по вулиці, де горів лише один ліхтар. Все навкруги тонуло в пітьмі. Наперекір темряві, вдалині маячила велика тінь. Це не була людина. Вона не йшла — просто наближалась… беззвучно, не змінюючи форми.
Чим далі я рухався, тим ближче відчував її присутність. А потім — у мить — вона зникла. Так, ніби її й не було. Я застиг на місці, не розуміючи, що тільки-но побачив. І найстрашніше те, що за крок звідти був цвинтар.
З того часу, коли мені доводиться йти тією вулицею, я ніколи не дивлюсь у темний кінець. Бо хто знає, чи не повториться все знову…
Warsztat po teściu, dwieście tysięcy i klucz, który oddałem inaczej
Nazywam się Dawid, mam trzydzieści cztery lata i przez sześć lat prowadziłem warsztat samochodowy przy ulicy Grunwaldzkiej w Bydgoszczy razem...
I need to write this as fiction from the second participant’s perspective (the “other person” — meaning the aggressor’s viewpoint, per the “OTHER PERSON” instruction), fully localized to the US, avoiding clichéd phrases, with a proper ending featuring a concrete action.
The Laundry Tub at Fenwick Creek I'm the one they warned new arrivals about. Diane, forty-one, and by the time...
Валіза до Дубая, яку я не встигла закрити
Термінал «Д» бориспільського аеропорту о шостій ранку пахнув кавою з automату і мокрою тканиною — надворі лив дощ, і люди...
Warsztat po teściu, który zabrał zięć Marcina
Nazywam się Marcin Duda, mam trzydzieści sześć lat i przez ostatnie osiem byłem mężem Kasi Woźniak z Bydgoszczy. Piszę "byłem",...
Czterysta osiemdziesiąt złotych na koncie i klucz do warsztatu w kieszeni
Marek Winiarski policzył pieniądze trzy razy, jakby od trzeciego liczenia miało przybyć. Czterysta osiemdziesiąt złotych. Tyle zostało na koncie firmowym...
Тиха вода під високим мостом
Мене звати Ірина Ковальчук, мені двадцять дев'ять, і я досі не знаю, як розповісти цю історію так, щоб у неї...
Прокинулась у труні під Двома Метрами Землі: Собака Рекса Почув Стук Ганни
Мене звати Оксана Бабенко, мені шістдесят один рік, я двадцять три роки працюю на кладовищі в Немішаєвому під Києвом —...
Мама Антона, а не суперприз
Мене звати Мирослав Дацюк, мені сорок один рік, я живу в Полтаві. Дружину мою звати Юля — молодша за мене...