Квиток без повернення

Щоденник

Маленька Соломія часто ходила з матір’ю до готелю, де та працювала покоївкою. Дівчинці подобався великий хол із годинами на стіні, які показували різний час. Подобались розсувні двері, що відчинялися самі, м’які килими, що заглушали кроки, запах готелю та гігантські дзеркала.

Але найбільше Соломія любила дівчат за рецепцією — таких гарних, чемних, завжди усміхнених. Вона мріяла стати такою ж.

— Треба добре вчитися, бути вихованою, знати іноземні мови. Адміністратор — це обличчя готелю, — пояснювала мати.

— У мене гарне обличчя! — заперечувала Соломія.

— Гарний вигляд — це добре, але недостатньо. Закінчи школу, тоді побачимо, — посміхалась мати.

У старших класах Соломія вже допомагала матері прибирати номери. Вона вивчала свою тонку постать у дзеркалах і сердилась, що груди ще малі, а зріст міг би бути вищим. Але високі підбої виправлять ситуацію. Зате коси густі, каштанові, із завитками на кінцях. З такими даними стати адміністраторкою — справа часу.

Коли не було Оксани Іванівни, Соломія сідала за стійку разом з дівчатами, спостерігала, вчилась. І одного разу, коли одна адміністраторка захворіла, а друга поїхала на похорон, сама запропонувала допомогти.

— Я бачила, як вони працюють. Спробую.

І впоралась. Всі були задоволені, а Соломія найбільше — відчувала себе дорослою, важливою.

— Молодець! Коли вирішиш вчитись на готельний бізнес, дам тобі рекомендацію, — обіцяла Оксана Іванівна.

По закінченні школи Соломія вступила на заочне, і коли одна з дівчат пішла у декрет, її поставили на її місце. До кожної вільної хвилини вона вчила англійську.

Мати пишалась: вона все життя мила підлоги, а донька одразу стала адміністраторкою.

За Соломією залицялись хлопці, дарували цукерки, квіти, парфуми.

— Остерігайся відряджених. У них у кожного вдома сім’я, а вони тут «холостякують», — попереджали мати й Оксана Іванівна.

Соломія теж знала історію: одну покоївку звільнили через гостя, який звинуватив її у крадіжці. Гроші знайшли, але дівчину все одно вигнали.

Саме в готелі вона познайомилась з Ярославом. Він сидів у холі, удавав, що читає газети, але весь час дивився на неї. Після зміни запросив у кіно. Було легко, весело. Соломії подобалась увага дорослого чоловіка.

Ярослав повернувся наступні вихідні — вже спеціально до неї. А через півроку перевівся у місто, отримав службове житло.

Якими щасливими вони були!

Попри попередження, Соломія часто ночувала в нього. Вранці він будив її ніжними поцілунками.

— Давай одружимось. Не хочу розлучатись навіть на хвилину, — шептав він.

— Але ж ми розлучатимемось на роботі, — сміялась вона.

— Зате ввечері будемо разом. В нас будуть діти…

Від цих слів Соломія знервувалась. Їй подобалась робота, а дитина означала — сидіти вдома, поки її місце займе інша.

— Мені ще лише двадцять чотири. Хочу набратись досвіду, — відмовляла вона його.

Одного разу їй стало погано на роботі. Оксана Іванівна одразу зрозуміла, в чому справа, і відправила до лікаря.

Соломія зробила аборт. Ніхто не дізнався. З того дня вона стала обережнішою.

Через два роки Оксану Іванівну госпіталізували. Замість неї начальницею призначили Соломію, хоча були й досвідченіші працівники.

— Оце так! — скрикнув Ярослав. — Ти тепер керівниця, а я прост”А тепер у мене є вибір — продовжувати жити для готелю чи нарешті знайти своє справжнє щастя.”