Мамо, ти – монстр! Такі, як ти, не можуть мати дітей!

Сон був дивним, немов уся ця історія спинилася десь на межі жаху й жалю.

“Ти чудовисько, мамо! Таких, як ти, не можна дітей мати!”

Усе почалося в Києві. Маленька Ліля з провінції, що приїхала в столицю навчатися. Одного разу в клубі вона зустріла Олега — киянина, красеня, чиї батьки поїхали у довготривалу закордонну відрядження. Вона закохалася без пам’яті, і незабаром переїхала до нього.

Жили на широку ногу — гроші від батьків приходили. Щодня або клуби, або вечірки вдома. Спочатку Лілі таке життя подобалося. Аж раптом — борги, пропуски, зимова сесія провалена. Майже виключили.

Ліля пообіцяла взятися за розум. Коли до Олега приходили гості, вона замикалася у ванній. Сесію перездала, але намагалася й його вмовити зупинитися.

— Та годі, Лілю, житимемо один раз! Молодість не вічна, — сміявся він.

Соромно було сказати матері, що живе з хлопцем без шлюбу. Коли дзвонила додому, брехала, що вже розписалися, а весілля буде, коли повернуться батьки Олега.

Одного разу Лілі стало погано на парах. Запаморочення, нудота. Вона з жахом усвідомила — вагітна. Тест це підтвердив.

Термін ще був маленький, і Олег почав умовляти її зробити аборт. Вперше вони сильно посварилися. Він пішов і два дні не з’являвся. Ліля ридала, чекаючи. Коли він повернувся — не один. На ньому висіла п’яна блондинка.

— Вона не піде! А якщо не подобається — сама тікай! — крикнув він і вдарив Лілю.

Вона вибігла з дому. Пішки дійшла до гуртожитку. Вахтерка впустила її.

Наступного дня Олег прийшов, благав пробачення, присягався, що більше ніколи… Вона повірила. Заради дитини.

Якось закінчила перший курс. Додому їхати боялася. Що скаже мати? Але й у Києві тепер було страшно. Незабаром повинні були повернутися батьки Олега, а вона з животом і виглядала жахливо.

І ось вони приїхали. Дізнавшись, що Ліля з провінції й лише перейшла на другий курс, батько Олега запропонував гроші, щоб вона пішла.

— Самі подумайте — який з нього батько? Може, це навіть не його дитина?

Боляче було чути. Олег не заступився. Вона не взяла грошей, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й поїхала до матері.

А та, побачивши доньку з животом, одразу зрозуміла.

— Чого сама? Значить, заміж не вийшла? Натішився киянин і вигнав? Хоча б гроші дав?

— Мам, як ти можеш?

— А до мене навіщо приїхала? Ми й так ледве зводили кінці з кінцями. Я думала, донька щасливий квиток витягла, а вона з животом вертається. І як ми тут вчотирьох помістимося?

— Як вчотирьох?

— Бо поки ти у Києві гуляла, у мене теж друг з’явився. Я ще не стара, теж хочу щастя. Не хочу, щоб він на тебе витріщався.

— Куди ж мені йти, мамо? Я скоро народжу…

— А до «чоловіка» свого повертайся. Він дитину зробив — хай і дбає.

Мати стояла холодна. Ні жалю, ні тепла.

Ліля вийшла, сіла на лавку й заплакала. Думала навіть кинутися під машину, але дитина в животі штовхнулась — наче спинила.

— Ліля?

Перед нею зупинилася дівчина.

— Я, Тетяна. Ми разом у школі вчилися. Ти чого плачеш? — Вона сіла поруч і побачила живіт. — Ти вагітна?

Ліля розповіла все.

— Ходімо до мене. Батьки на дачі. Поживеш у мене.

Так Ліля опинилася в Тетяни.

Через два дні та прийшла з роботи радісна.

— У нас у лікарні лежить бабуся після інсульту. Її донька відмовилася забирати. Шукає когось, щоб доглядав. Я подумала про тебе.

— Як я вагітна доглядатиму?

— Я навчу. Це твій шанс мати дах над головою.

Їх зустріла груба жінка.

— Вагітна? Справишся?

— Справиться, — відповіла за Лілю Тетяна.

— Мені байдуже. Квартиру не отримаєш. Грошей не платитиму. Пенсія бабусі — твоя. Але витрачай тільки на неї.

Так Ліля почала жити з бабусею Ганною. Вона була тиха, часто плакала. Ліля годувала її, витирала сльози, розповідала про своє життя.

Через місяць у Лілі почалися пологи. Тетяна доглядала за бабусею, поки та лежала в лікарні. Народила дівчинку — Настю.

Тепер Ліля метушилася між дитиною й бабусею. Одного разу залишила Настю біля ліжка Ганни — і побачила, як та тихенько наспівує, а дівчинка засинає.

Так вони й жили. Настя вже ходила, а бабуся слабшала. Незабаром вона померла.

Донька Ганни приїхала й одразу заявила:

— Збирай речі. Квартиру продам.

— Можна пожити, поки не продасте?

— А мені що?

Коли жінка знайшла заповіт, де квартира дісталася Лілі, вона заревла:

— До суду піду! Ти, може, й матір мою вбила!

Але суд залишив квартиру Лілі. Вона влаштувалася на роботу, Настя пішла в садочок.

Здавалося, лихо минуло. Та раптом прийшла мати.

— Мені операція потріМама розплакалася, розповіла, що її кинув коханець, і тепер вона зовсім сама, а Ліля, дивлячись на її зморщені руки й почервонілі очі, зрозуміла, що навіть після всього — вона єдина, хто може простати поруч.