Чи все гаразд? Відкрий, будь ласка! – Поліна гучніше забарабанила кулаками у двері ванної.

З тобою все гаразд? Оленко, відчини. – Христина сильніше застукала кулаками у двері ванної.

Христина прокинулася й прислухалася. Поруч сопів чоловік. Крізь біле полотно хмар пробивалося березневе сонце. Вона кинула погляд на годинник на стіні й здригнулася, злякавшись, що запізниться на роботу. А потім згадала — сьогодні вихідний, 8 Березня.

Так, вмитися, випити каву й приготувати сніданок, поки Оленка й чоловік не прокинулися. Христина обережно вибралася з-під ковдри. Але Василь прокинувся, заворушився.

— Котра година? — не розклеюючи очей, запитав він.

— Пів на дев’яту.

Чоловік різко сів на ліжку.

— Спокійно. Вихідний, свято, спи, — посміхнулася Христина.

— А сама чого схопилася? — Василь притягнув її до себе й уперся носом у шию. — Вітаю, моя кохана жінко, матір моїх дітей.

— Ну, чекай, дитина в нас поки що одна, — засміялася Христина. — Я піду сніданок готувати, а ти ще полежи.

— Поки ти готуєш, я схожу на пробіжку. Погода чудова. — Василь скинув ковдру, підвівся з ліжка й босоніж попрямував до ванної.

Христина ввечері протерла сир для сирників. Залишилося тільки додати банан, обваляти в борошні й обсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий запах сиру.

— Як смачно пахне. — У дверях кухні з’явилася сонна Оленка у шортах і футболці, мружинчись від яскравого світла.

Промінь сонця на мить прорвався крізь хмари й радісно освітив кухню, відбившись від металевого чайника.

Раптом Оленка прикрила рота долонею й зникла з дверей. Христина на мить завмерла, а потім кинулася за нею.

— Оленко, відчини. З тобою все добре? — Христина прислухалася, а потім постукала у зачинені двері ванної. Почувся шум води. — Оленко, відчини! — Вона сильніше застукала кулаками.

Тривога затопила сердце. Христина намагалася запевнити себе, що у доньки просто розболівся живіт. А потім їй перехопило дух від раптової здогадки. Усе всередині похололо. «Ні, цього не могло статися з Оленкою, тільки не з нею. Випускний клас, відмінниця, збиралася в університет… Боже, за що?!»

Паленням потягнуло з кухні, і Христина кинулася туди. Прокинувшись, вона зішкрябла підгорілі сирники в смітник. Це трохи привело її до тями. «Так, без паніки», — намагалася заспокоїтися вона.

Почувши дзвінок у двері, вона подумала, що це Василь повернувся, і побігла відчиняти. Розчинила двері й побачила на порозі юнака з букетом різнокольорових тюльпанів.

— Доброго дня, Христино Миколаївно. Вам. — Він простягнув букет і усміхнувся.

— Дякую, — приголомшено сказала вона і взяла квіти. — Заходь, Оленка у ванній.

Юнак увійшов, але куртки не зняв, м’явся біля дверей. За тривожним поглядом Христина зрозуміла — це той, хто став причиною проблем доньки.

— То це ти? — зашипіла вона. — Ти? А ти знаєш, що я можу тебе посадити за розбещення неповнолітньої?

Юнак перелякано моргнув.

— Я прийшов поговорити. Я люблю Оленку й не збираються тікати від відповідальності…

У цю мить із ванної вийшла бліда й змучена Оленка. Вона злякано подивилася на матір, потім — на хлопця.

— Ти? — повторила вона те саме запитання.

— І хто мені пояснить, що відбувається? Чому її нудить зранку? Може, ти? — Христина підвищила голос, дивлячись на нього, ніби спалила б поглядом.

— Мамо! Усе нормально, — Оленка попереджаюче простягнула долоні й пішла до своєї кімнати.

— Оленко! Вернись! — Гукнула їй услід Христина.

У цю мить клацнув замок, і у квартиру увійшов Василь.

— О, у тебе вже залицяльник? — Він кивнув на букет у руках дружини. — Сподіваюся,