Дитячі образи

Давні образи

Оксана розклала кашу по тарілках і варенням намалювала смішну мордочку в тарілці сина.

— Чоловіки! До столу! — покликала вона, розливаючи свіжозаварену чаю.

Тарасик сів за стіл і невдоволено глянув на тарілку.

— Не люблю кашу, — похмуро сказав він.

— Що це за новини? Вівсянка дуже корисна. Якщо хочеш піти на ковзанку, треба спершу добре поснідати. — Ігор сів навпроти сина, узяв ложку, зачерпнув каші й відправив до рота.

— М-м-м… Як смачно. Наша мама — чарівниця. Повір, ніхто так смачно не готує вівсянку, як вона.

Тарасик недовірливо подивився на батька, але теж узяв ложку. Коли він усе з’їв, Оксана забрала порожню тарілку й підсунула синові чашку з чаєм.

— Щось сталось? — спитала вона чоловіка. — Останнім часом ти якийсь задумливий. Проблеми на роботі були?

— Я все з’їв! Коли на ковзанку? — радісно скрикнув Тарасик.

— Іди, пограй. Нам із мамою треба поговорити. — Ігор піймав обурений погляд сина. — Трохи пізніше. Іди.

Оксані на мить здалося, що вона читає думки сина. Той вагався — чи плакати, бо після розмови батьків про ковзанку можна забути, чи піти до кімнати й мучитись сумнівами. Вона посміхнулася й кивнула, ніби підтверджуючи: ковзанка буде, але потім.

Тарасик зісковзнув з табурета й з ображеним виглядом вийшов із кухні.

— Що тебе гризе? — Оксана сіла на його місце.

— Не знаю, як почати… Сам нічого не розумію, — сказав Ігор, покрутивши по столу чашку.

— У тебе є коханка? Хочеш піти до неї? — відверто спитала Оксана.

— Оксанко, ти що? Як тобі таке в голову прийшло? — спалахнув праведним гнівом Ігор.

— А що я мала думати? Якщо на роботі все добре, що ще могло тебе так схвилювати? — Оксана почала втрачати терпіння. — Вчора я просила тебе винести сміття. Ти кивнув, але забув. Ти якийсь неуважний. Говори, тільки не бреши, — попередила вона.

Ігор уважно подивився на дружину.

— До мене приходила мати, — нарешті вимовив він.
Оксана відчула, що слова дались йому важко.

— Уві сні? І що вона тобі розповіла з того світу, що вибило тебе з колії на кілька днів? — жартівливо спитала вона.

— Ні, не уві сні. Жива. — Ігор різко відсунув від себе чашку.
Чай розлився по столу. Оксана миттєво схопилась, узяла з мийки губку й витерла калюжу.

— Вона ж померла. Чи ти брехав мені ці роки? — Оксана кинула губку в раковину й знову сіла за стіл.

— Не брехав. Ти ж розумієш? Вона дійсно померла для мене, — відповів Ігор, дратуючись на незрозумілість дружини.

— Гаразд, давай по порядку. Померла, але жива… Поясни. Я уважно слухаю.

— Що пояснювати? Мені було років десять, здається. Батько пив. Вони часто сварились. Вона була гарна, і батько її страшенно ревнував. Іноді й руку піднімав. Вона замащувала синці, але я бачив.

Того дня батько прийшов додому сильно п’яним. Почав звинувачувати матір, що п’є через неї. Мама спершу мовчала, але, схоже, це лише дратувало батька. Я пішов у свою кімнату, чув, як вони кричали один на одного. А потім щось важке впало, і все стихло. Я посидів трохи й вийшов. Батько лежав на підлозі, розкинувши руки. З голови текла тонка струмка крові. А мама… Вона стояла над ним, затуливши рота руками.

Вона помітила мене й виштовхала з кухні. Сказала, що батько просто впав, і зараз викличе «швидку». Але приїхала міліція. Мама пішла з ними, сказавши, що скоро повернеться, і щоб я дочекався тітки ГаТітка Галя прийшла не тільки забрати мене, але й назавжди переписати мою історію — тільки тепер, через стільки років, я зрозумів, що мама завжди була поруч, навіть коли я не бачив її.