Говоримо, синку!

Останній день новорічних свят друзі вирішили провести на ковзанці. Мороз трохи відступив, сонце, хоч і низько, сліпило в очі, надихаючи на весняне тепло. День почав зростати.

Не лише Данило з Максимом хотіли позбутися зайвих кілограмів після свят. На льоду було повно людей. Сонце гріло, морозне повітря будило, музика з динаміків піднімала настрій.

Витягнувшись на лід, хлопці почали розганятися, обганяючи інших. Коньки легко ковзали по шорсткому льоду. Цього року вони вперше вийшли на ковзанку – спочатку завалював сніг, потім відлига розтопила лід, і лише після Різдва вдалося покататися.

Пробігши кілька кіл, хлопці почали жартувати. Максим помітив дівчину у білій куртці та тако́й самій шапці з помпоном. Вона невпевнено трималася, вчепившись у поручні. Зрозуміло – новачок, мабуть, вперше на ковзанах.

Ноги їй не підкорялися, роз’їжджалися, а якби не міцний хват за огорожу – впала б і не підвелася. Максиму стало смішно, але й шкода.

Він знайшов поглядом Данила – той активно знайомився з якимись дівчатами. Максим підкотився до бортика.

— Хочеш, навчу кататися? Не страшно. Потрібно лише знати основи.

Дівчина не встигла відповісти – права нога її послизнулася, і вона ледь не завалилася назад. Максим встиг підхопити її.

— Дякую, — промовила вона.

Її голос здався Максимові чарівним, а від дотику по шкірі пробігли мурашки. Серце раптом закалатало швидше.

— Не бійся. Відпусти поручні, інакше не навчишся. Тримайся за мене. — Він простягнув руку.

— Страшно, — зізналася дівчина.

— Падати доведеться, але я тебе втримаю. Давай спробуємо, — наполіг Максим.

Вона стиснула його руку, але другою ще ціпко трималася за огорожу.

— Так. Молодець, — підбадьорював він. — Відштовхнись однією ногою, ковзай на іншій. Не став ногу на вістря! Ось так. Тепер разом…

Дівчина обережно пройшла кілька кроків. Відпустила огорожу. Це ще не було катаням, але Максим щедро хвалив її.

— Супер! Ноги трохи зігни. Тепер спробуй ковзати, а не йти.

Очі дівчини засяяли. Вона щасливо засміялася, і від цього сміху серце Максима знову підскочило.

Вона різко послизнулася на зубці і впала б, якби він знову не підхопив.

— Нічого, все добре. Не так різко…

Вони повільно рухалися вздовж ковзанки.

— Більше не можу! Ноги дерев’яні, — зітхнула вона.

— На сьогодні досить. Завтра будуть боліти. Наступного разу буде легше. Мене звати Максим. — Він поглядав на її профіль.

Щоки рожевіли, густі вії обрамляли яскраві очі, губи ледве розкрилися… У груди розлилося приємне тепло. Такого він ще не відчував.

— Оленка, — назвалася дівчина.

Від звуку її голосу, від імені, що пахло літом, у Максима закрутилася голова.

Вона сильно втомилася, і вся її вага лежала на його руці. Йому хотілося йти так вічно, чути її дихання, бачити пару від подиху на морозі…

У роздягальні вона безсило сіла на лавку.

— Давай номерок, я принесу твої речі, — охрипло попросив Максим.

— Там мішок із чобітками. — Оленка подала йому жетон. — Допомогти зняти ковзани? — спитав він, повернувшись.

Вона глянула на нього блакитними очима, і по тілі пройшла електрика.

— Сама. — Вона нахилилася розв’язувати шнурки.

Максим стояв поруч, не в силі відвести погляд.

— Ось ти де! — почувся за спиною голос Данила. — Де ти пропав? Як успіхи?

— Вперше — відмінно, — підбадьорив Максим. — Це мій друг Данило. А це Оленка.

— Гарненька, — шепнув Данило йому на вухо й підморгнув. — Ще кататимемося?

— Іди, якщо хочеш. У тебе там компанія. А я проводжаю Оленку.

— Не треба, — вже перевзулася дівчина.

— Він просто не хоче з тобою розлучатися, — зрадницьки засміявся Данило.

— Так, не хочу, — сміливо підтвердив Максим. — Може, зайдемо в кав’ярню? Вип’ємо гарячого шоколаду, щоб відновити сили?

Без ковзанів вона здавалася крихітною. Оленка усміхнулася, і від цієї усмішки серце підскочило до горла.

— Гаразд, Данило, ми йдемо. Приєднаєшся? — провиВони випили каву, сміючись над незграбними падіннями на льоду, а через рік у цьому самому кафе Максим запропонував Оленці руку і серце, і вона сказала “так”.