Щастя під лавкою

Щаслива випадковість

Олена зайшла після роботи до магазину. До Нового року лишилося всього чотири дні, а в неї ще порожня холодильниця. Нічого не встигала. Й ялинку ще не прикрасила.

Дмухав крижаний вітер. Після відлиги мокрий сніг на тротуарах застиг і перетворився на ковзкі калюжі. А вона, як на зло, вдягла черевики на підборах. Тепер ішла дрібними кроками, намагаючись не впасти. Вуличні ліхтарі горіли не всі, як завжди, й у ранніх зимових сутінках дорогу погано видно. Важкі пакети тягнули руки й впивалися в долоні. М’язи ніг ніяли від напруги. «І навіщо стільки набрала? Встигла б і завтра половину купити», — лаяла вона себе.

Олена дійшла до зупинки й поставила на вузьку лавку важкі пакети. Розтерла замерзлі й задубілі пальці. Присіла поряд із пакетами, даючи спочити втомленим ногам, засунула руки в кишені пальта. Вітер діставав її й тут.

Вона дивилася на машини, що проїжджали повз. Уявляла, як добре сидіти в таку погоду у теплому салоні. Давно мріяла про власне авто, але не поспішала брати кредит. А тепер шкодувала про це.

До зупинки підійшов автобус. Із шипінням відчинилися двері, вийшли люди й пішли додому. Ніхто навіть не поглянув у бік Олени.

Вона вже збиралася вставати, коли почула стогін. Озирнулася — на зупинці, окрім неї, нікого не було. Незабаром стогін повторився зовсім поруч. Олена схопилася з лавки. Проїжджаючі машини фарами висвітили щось темне в куті, за лавкою.

Спочатку їй захотілося втекти. Але потім подумала — до ранку чоловіка можуАле потім подумала — до ранку чоловіка можуть не знайти, а в такий холод він просто замерзне, тим більше якщо непритомний.