Connect with us

З життя

Кулінарна Пригода

Published

on

**ПОХІД У РЕСТОРАН.**

— Ну що, за пригодами! — сказали одна одній найкращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Потяг рушив точно за розкладом і прибув, не запізнившись аж на хвилину, о восьмій ранку.

Але почнемо з початку.

Літо розквітало на всі корки. Червень, як реактивний літак, промайнув над головами, не залишивши жодних яскравих спогадів. Так, перший літній місяць розтав, як морозиво на сонці, зникнув у вирі буденних клопотів. А як же швидко біжить час — миттєво, непомітно, у цій божевільній метушні. Ось уже і липень непомітно підібрався до дверей, відкрив їх своїм ключем і беззаперечно зайшов у наші апартаменти.

Хто працює за п’ятиденкою, той знає, як важко добувати останні дні перед відпусткою. Думою ти вже на волі, а тіло ще тут, у кабінеті. Лишається лише зібрати всю волю в кулак і чекати, доки настане той довгоочікуваний момент.

У цей час майбутнім відпускницям клієнти здаються надокучливими, начальство — занадто прискіпливим, а час повзе, як равлик.

— Хтось годинникову стрілку цвяхами прибив чи скотчем приклеїв? — подумала Оксана, дивлячись на стінний годинник. — Швидше б уже…

Її серце тріпотало, немов пташка в клітці, а душа летіла попереду, у передчутті безтурботного відпочинку.

— Хочу солодкої кукурузи, маринованих мідій і креветок, — промовила вголос Соломія, коли за останнім клієнтом зачинилися двері.

Дівчата мріяли також пригостити себе шотландським віскі — він не раз дивував їх своїм ароматом, кольором і, що важливо, багатим післясмаком. Щоправда, гордий напій може піднести недосвідченим злий жарт, але хто староє зіп’є, тому лунає, чи не так? Тут усі забувають про другу частину прислів’я, але ми не будемо копатися у минулому.

— А може, поплаваємо в морі? — запитали одна одну подруги під час обіду. — Хто нам завадить?

У поточних обставинах вибір був очевидним — на закордонні курорти грошей не вистачало, а інші варіанти навіть через Google не розглядали. Зупинилися на Чорному морі.

І ось нарешті мрія двох шалених авантюристок із загартованим характером збулася! Цікаво, чи вийде усе, як задумано?

— Усі знайомі заздритимуть, тому поки нікому ні слова про наші плани, — домовилися дівчата й кинулися збирати речі.

Хто мені підкаже, як в одній валізі вмістити купу одягу, взуття, косметики, кремів та ще тисячу «дуже потрібних» дрібниць, без яких, по суті, можна спокійно обійтися кілька днів? Для жінок це нерозв’язна задача, порівнянна хіба що з теоремою Ферма.

А ось і дівчата біля моря. Ласкаві хвилі ніжно цілують берег. Білокрилі чайки, гучно кричачи, кружляють над водою, вишукуючи собі поживу. Ідилія!

Відпочиваючі на пляжі насолоджуються атмосферою спокою та задоволення. Дорослі ліниво гризуть солону рибу та горішки, запиваючи їх холодним пивом із пінистої банки. Дітлахи з задоволенням уплітають самсу та блискучі від олії чебуреки.

— Так! Вирівняйся! Не горбись! Праву ногу вперед! Подивись на мене! Молодець! — командувала Оксана, фотографуючи Соломію біля води.

— Тепер з кавуном. Чудовий кадр! — задоволено сказала вона, витираючи піт з чола. — Міняємось місцями.

Фотосесія біля моря — це ціла епопея! А як же? Дівчата мають бути засмаглими, підтягнутими і, бажано, без набряків під очима. Ну всім же відомо, що пиво вночі не робить обличчя ідеальним, але іноді, особливо у відпустці, так хочеться собі дозволити цю маленьку слабкість!

— Соломіє! Що це? Як ти мене зфоткала? Ну-мо, поясни, чому у мене на фото не посмішка, а зловісний оскал? Не могла сказати, що я погано вийшла? Боже! Як ти тримаєш телефон? Не клацай сто разів, вибери гарний ракурс і роби! — докірливо подивилася Оксана на подругу. — Я для тебе чудові фото зробила, а ти? Тут у мене, наче, цілюліт просвічує, а на цьому я взагалі не пойняла, на кого схожа. Ну гаразд, не сумуй. Зараз візьму селфі-палку і сама все зроблю як треба.

Соломія, палаючи від обурення, вже хотіла піти купатися, але Оксана не здавалася:

— Ну і хто тут у нас насупився, як миша на крупу? Іди сюди, красунДівчата реготали, допиваючи віскі під місячне сяйво, і зрозуміли, що найкращі моменти життя — це не дорогі ресторани, а прості радості поруч із тими, хто дорогий.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × один =

Також цікаво:

UA1 хвилина ago

Ковдра для чужого кошеняти

Я двадцять три роки працюю дезінфектором у притулку на околиці Житомира, у Корбутівці, і думала, що мене вже нічим не...

DE1 хвилина ago

Die Papiere meiner Schwiegermutter

Ich heiße Jonas Wentzel, bin vierundvierzig, wohne in Rostock und habe elf Jahre lang die Schifffahrtsagentur meines Schwiegervaters mitgeführt, ohne...

DE2 хвилини ago

Der Hund, der schon aufgehört hatte zu hoffen

An einem Dienstag im September, kurz vor halb fünf, stand ich im Tierheim Ludwigsburg vor dem letzten Zwinger im Flur...

DE3 хвилини ago

Der Hund, der Klaus Bregenz das Leben rettete

Der Hund, der Klaus Bregenz nicht gehen ließ Klaus Bregenz hat seiner Schwägerin Renate nie erzählt, warum er nach dem...

DE3 хвилини ago

Die Werkstatt trägt jetzt ihren Namen

Ich heiße Jonas Brechner, ich bin achtunddreißig und seit elf Jahren mit Meike verheiratet. Ihre Mutter, Rosemarie Kessler, hat mich...

PL48 хвилин ago

Kartka z garderoby przy Świętego Marcina

Sprzątam po przedstawieniach w Teatrze Wielkim w Poznaniu od jedenastu lat i mówię wam: garderoba baletowa potrafi powiedzieć o człowieku...

PL2 години ago

Kroswer Kirka na Podkowie

Nigdy nie lubiłem tej ciotki, dobra, powiem to od razu, żeby było jasne, skąd u mnie ta cała złość tamtego...

CZ2 години ago

Jak jsem odešel od čtrnácti dětí a vrátil se k zamčeným dveřím

Jmenuju se Pavel Kadlec a bylo mi čtyřicet tři, když moje žena Jitka řekla, že je těhotná. Ne poprvé. Čtrnáctý...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.