Перешкоди на шляху до мети

Ось адаптована історія у відповідності до української культури:

Віра Петріва чекала на чоловіка та сина з ділової поїздки. Вони їздили у сусідню область, щоб відкрити нове відділення родинного бізнесу. Справи йшли добре їхня компанія процвітала.

Віра Петріва особливо судила сина Тараса, бо має йому розповісти те, що почула від його дружини Яринки. Дівчина ось-ось народить, але всім було ясно, що вона не любить Тараса. Терпіли лише заради майбутнього онука.

Віра Петріва почула, як Ярина розмовляла по телефону:

Як тільки нарожу, заберу дитину й тікаю. Захоплю гроші й зникну тут є що взяти.

Перший порив подзвонити синові, але Віра зупинила себе: у чоловіка та Тараса важливі переговори, не хвилювати їх. Розкаже, коли повернуться.

Дитину потім із пологового заберемо, а Ярина хай іде, куди хоче. Їй дитина не потрібна.

Коли у Ярини почалися пологи, чоловік із сином вже їхали додому. Швидка забрала її до лікарні. А незабаром Вірі Петріві подзвонили чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув одразу, а Тарас ще двадцять хвилин жив, але прошепотів:

Заберіть у неї дитину…

Слідчий пояснив, що в авто дитини не було. Але Віра прошепотіла:

Дружина сина нещодавно народила. Це мій онук, вони ще в лікарні. Ярині дитина не потрібна, тому син так і сказав

Вона не очікувала побачити онука, але сама забрала Ярину з пологового. Як витримала? Не знає. Допоміг Артем друг родини, фінансист їхньої компанії. Він узяв на себе все: похорони, поминки, навіть лікаря організував, щоб той стежив за Вірою.

Артем привіз і Ярину з маленьким Богданом. Після смерті чоловіка Ярина не поспішала покидати великий будинок. Віра найняла няню, бо не могла сама доглядати за онуком занурилася у справи компанії. Формально все тепер належало їй, але керував усім Артем, якому вона довіряла.

Ярина майже не звертала уваги на сина, часто зникала. А через півроку вкрала Богдана й зникла, прихопивши гроші зі столу свекра. До сейфу не дісталася не знала код.

Віра знову пережила шок, втративши онука. Остання частинка сина Але незабаром невістка повернулася.

Ти мені винна гроші, акції компанії й усе, що належить після смерті чоловіка. Інакше більше не побачиш онука. Я віддам його в дитбудинок ніколи не знайдеш.

Віра зробила все, що вимагала Ярина: віддала акції, гроші, навіть свої золоті прикраси.

Ярино, дозволь мені бачити Богдана благала вона. Та обіцяла, але не виконала.

Час минав. Віра поступово оговталася, повернулася до бізнесу. Артем став її правою рукою надійним і чесним помічником. Але біль у серці залишився: вона не бачила онука.

Артем порадив звернутися до поліції:

В мене є знайомий слідчий. Підемо до нього знайдемо Ярину.

Незабаром слідчий вийшов на її слід. Виявилося, Ярина звязалася з сумнівними людьми, віддала їм цінні папери, а вони обманули її, поселивши в розвалену хатину. Зневірена, вона запила, кинула дитину. Потім один із її приятелів поставив умову:

Або я, або твій син. Вибирай.

Вона вибрала його, а Богдана вони разом відвезли в ліс і залишили. Слідчий дізнався про це, коли вийшов на тих, хто намагався продати акції. Ярина показала, де залишила сина, але там його вже не було. Почалися пошуки, але хлопчика не знайшли. Ярину заарештували.

###

Оленка виросла в дитбудинку. Коли настала пора жити самостійно, вона мріяла переїхати в село. Їй дали невеликий будиночок старалася облаштувати його з любовю.

Хай і не новий, але міцний і затишний. Я так мріяла про свій дім

Влаштувалася на роботу в сільську їдальню з дитинства мріяла бути кухарем. Чоловічу роботу допомагав робити сусід Андрій, скромний хлопець, який давно закохався в неї, але боявся зізнатися.

Одного разу Оленка пішла в ліс по гриби. Раділа, знайшла чимало. Радіє, як радіє, і раптом побачила під кущем дитину маленький брудатхлопчик спав, згорнувшись клубком, і серце Оленки стиснулося від болю й надії одночасно.