Затісно!

Тісно!
Олеся здивовано читала повідомлення у месенджері:

«Здрастуй, доню! Вибач, що лише зараз пишу, були на те причини. Ми розійшлися з твоєю матірю дуже давно, коли тобі було три роки, й ти, звісно, мене не памятаєш. Не писатиму, що каюся чи відкупую провину. Я пішов до іншої жінки, яку покохав, і не вважаю себе винним. Залишив твоїй матері квартиру, де мешкали, і речі пішов у чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, тож гадаю, що вчинив не підло.

Тепер справа. Пять років тому я з новою родиною переїхав на постій до Австралії. Моя матір, твоя бабуся Катерина Миколаївна, відмовлялася їхати, жила у своїй двокімнатній хрущовці. Я оплачував лікування, утримання, але нещодавно вона померла. Не зміг попрощатися занадто далеко й дорого, хоч живемо заможно.

У неї не було близьких родичів, а продавати квартиру немає сенсу клопоти великі, а прибуток мізерний. Тож ми вирішили залишити її тобі. Я оформив документи, завіщання на тебе, і передав справу адвокату. Послуги вже оплачені, тобі лишиться сплатити держмито та податки. І памятай: доглядай бабусину могилу, встанови памятник це дрібниці поруч із цілою квартирою.

Сподіваюся, розпорядишся подарунком розумно. І ще це лише твоє. Твоя мати отримала від мене усе квартиру, аліменти. Її новий чоловік чи діти мене не цікавлять. Тож повторю: спадок твій.

Будь щаслива, доню. Твій тато, Віктор Андрійович Шевченко.»

Далі були контакти адвоката. Олеся не втрималася й зателефонувала. Підтвердили дані, домовилися про зустріч назавтра. Вирішила нічого не казати матері спершу сама перевірити.

У маминій двокімнатній мешкали ще Наталка її зведена сестра. Хто батько, не знав ніхто, навіть мати. Наталка, хоч і молодша, встигла вийти заміж і народити двох діток. Тепер усі вчотирьох тіснилися у великій кімнаті, а Олеся з матірю у маленькій. Якщо історія з квартирою правда, це шанс! Вона копила на перший внесок за іпотеку, але тепер своя хрущовка! Стара, без ремонту, але своя! Не треба ділити кухню з купою брудного посуду, слухати крики племінників. Ванна з піною, кава вночі, робота за ноутбуком вона дизайнерка, і проекти непогано продаються. І, нарешті, особисте життя!

Наступного дня адвокат чоловік у брендовому одязі підтвердив усе. Показав квартиру: занедбана, але це виправно. Ключі віддав одразу, але радив не квапитися з ремонтом: «Замініть замок, покажіться сусідам».

Тепер треба розповісти матері. Та зірвалася:
Чому Віктор вирішує це через тебе?
Я його донька!
А я його дружина, хоч і колишня! Квартира моя справа!
Мам, це бабусина квартира. Він не міг приїхати, тож заповів мені.
А ми тобі не рідні? голос матері став тихим.
Рідні, але бабуся вам не рідня. Він уже забезпечив вас. Чому я маю ділитися з Наталкою, її чоловіком, дітьми? Мені 22, а я досі не маю навіть своєї кімнати!
А Наталці важче діти, чоловік
Це її вибір! Вона знайшла собі чоловіка без квартири, а тепер усі тісняться. Я ж копила на іпотеку, а тепер маю свій кут.
Значить, кинеш нас тут?
Так! Випишуся, переоформлю частку на вас, але житиму окремо.
А я мріяла обміняти обидві квартири на одну велику
Наші дві хрущовки не тягнуть на чотирикімнатну. І що далі? Наталка народить ще, і знову буде тісно.
Тоді візьмеш мене до себе. Там дві кімнати.
Суміжні! Це та ж комуналка, тільки на двох. Я не хочу жити з телевізором цілий день, без можливості запросити гостей!
Але Наталка не одна, у неї діти!
А в мене ні! Олеся скрикнула. Вона вдалася в батька, тому й чоловіка знайшла. А я Тепер хоча б з квартирою знайду собі нормального.

Мати ввімкнула телевізор на повну, сльози котилися по її обличчю. Олеся наділа навушники, відвернулася. Все вирішено.