Дружба: бути чи не бути?

Дружити чи не дружити?

Тату, ну чого ти викручуєшся як мала дитина? Я ж тобі не пропоную записатися до Міністерства дурнів, а до «Однокашників», вже сорок хвилин Олег безуспішно намагався оцифрувати батькову особу й випустити його, як цифрового малька, у безкрайній океан соцмереж. Та батько опирався.

Не треба мені нічого! ховав кнопковий телефон, на який прийшов вже десятий код активації. Самі собою в цих мережах, як окуні у ставку, а мене не чіпайте. У мене й так залежностей вистачає навіщо ще одна?

Для спілкування, тату. Знайдеш своїх однокласників, колег, побратимів будеш з ними балакати

Не дай, Боже! у жаху батько викинув телефон у вікно. Та той, слава Богу, не розбився поверх був перший. Там половина вже на тому світі! Встигну ще з ними поспілкуватися.

Ну інша ж половина жива. Ось з нею й веди розмови. А то окрім мене й Оленки, ти лише з телефонними шахраями балакаєш.

І на відміну від вас, вони мене слухають! Вчора з менеджером Катрусею з виправної колонії 7 три години проговорили. Знаєш, як їм важко громадянам додаткові послуги пропонувати після відбою?

Можеш хоча б спробувати? Тиждень. Обецяю: якщо не сподобається, я від тебе відстану.

Добре. Але тоді ти підеш зі мною на футбол у травні, виставив умову батько.

Я ж тобі казав, що під час матчу буду у Львові по роботі, ці слова Олег вимовив уже на вулиці, шукаючи телефон у кущах під будинком.

Ти казав, що, можливо, не поїдеш, висунувся у вікно батько.

Можливо, й не поїду. Пізніше скажу. Гаразд, дай мені пять хвилин, я все організую. Будеш, як нормальна людина, з усім світом спілкуватися.

Син повернувся з телефоном та сів за старий компютер.

Потрібен мені цей ваш світ

Ти щось сказав?

Реєструй давай, цифровий дилере.

Ідею з «Однокашниками» давно просувала дружина Олега, якій свікор любив подзвонити у найнепідходящий момент і завести тривалу розмову. По-перше, нехай іншим розказує свої нудні історії по сто раз на день. А по-друге, може, рідше виходитиме на вулицю. А то цих дідусів завжди кудись тягне, ніби за сонцем. Підуть за хлібом по акції і шукай їх потім усією областю з собаками.

Ти взагалі-то про мого батька говориш, нагадував Олег.

Ну то я по своєму суджу, парирувала дружина.

На цьому суперечка зазвичай закінчувалася.

Олеже, тут якийсь невідомий субєкт у друзі проситься, подзвонив того ж вечора стривожений батько.

Ну й чудово! Ось і додай його, будете спілкуватися.

Олеже, я це обличчя вперше бачу. Звідки він взагалі про мене дізнався? Я ж навіть не гуляв цими вашими мережами. Що за нахабство так без запрошення заходити на чужу сторінку?

Ну ми ж з тобою заповнювали дані: навчання, робота, служба, інтереси. Можливо, ви в одній школі вчилися

Олеже, коли це було? Тисячу років тому?

Ну, значить, мамонта разом у печері розділяли. Попробуй, побалакай. Може, знайдете спільні теми. Усе, тату, мені працювати треба.

Ох, Олеже, знайшов мені геморой

Наступний дзвінок від батька пролунав лише через чотири дні:

Олеже, ти можеш мене з вокзалу забрати?

З вокзалу? Ти що там у таку пізню годину робиш? глянувши на годинник, запитав син. Схоже, дружина мала рацію: батько поступово перетворюється на того самого дідуся-мандрівника.

Вже сорок хвилин чекаю цей проклятий автобус. Проще пішки було б дійти, та в мене колесико на валізі зламалося.

Нікуди не йди, я скоро буду!

Звісно не піду, адже я ж до особистого візника на китайському возі додзвонився.

Батька Олег знайшов на лавці біля вокзалу. Чоловік виглядав незвично охайно: виголений, випрасуваний, у нових туфлях.

Ти звідки такий? запитав Олег, закидаючи валізу у багажник.

Від Женька Коваля. Він у Дніпрі живе, буркнув утомлений батько.

Ти був у Дніпрі? Та туди ж годин пять їхати! І що за Женько Коваль? Перший раз про нього чую.

Олег пристебнув свій ремінь, потім батьківський, і рушив.

Друг мій. Із ваших «Однокашників» батько дивився у вікно, про щось наполегливо міркуючи. Хоча, звісно, дружба у нас поки під питанням. Він за «Динамо» вболіває, а ти знаєш, як я до цієї мясорубки ставлюсь

Почекай, син ледь збавив швидкість, перекочуючи через лежачого поліцейського. Ви тільки познайомилися, і ти одразу поїхав до нього в гості?

Звісно! батько здивувався питанню. Я кого попало у друзі не додаю. Треба ж зрозуміти, що за людина: побалакати, подивитись у вічі, дізнатись, чим дихає, як живе, за кого голосує.

Тату, дружба у соцмережах не зобовязує тебе робити це все. Можна й на відстані спілкуватися. УА потім Олег помітив, як у батька в телефоні засіяли десятки нових повідомлень від друзів усього світу, і зрозумів, що це вже ніколи не зупинити.